ЯК АВСТРІЄЦЬ ВІЛЬГЕЛЬМ ГАБСБУРГ ЧЕРЕЗ УКРАЇНСЬКУ МОВУ НАБУВ НОВУ БАТЬКІВЩИНУ

Вільгельм Франц фон Габсбург (Василь Вишиваний) є видатною унікальною постаттю в українському національно-визвольному русі часів Української Народної республіки (1917-1921рр.). Він уславився своїми непересічними військовими, дипломатичними і гуманітарними здібностями.

Про високий рівень гуманітарної освіченості представника династії Габсбургів свідчить його обізнаність в сфері української історії і філології. Перша книга з української історіографії, з якою познайомився В. Вишиваний, була «Мала історія України» М. Грушевського. Володіючи непересічними лінгвістичними здібностями, він факультативно вивчив українську мову, був знайомий з літературною творчістю Івана Франка, Юрія Федьковича, Василя Стефаника, Тараса Шевченка. Це знайомство великою мірою сприяло інтеграції  нащадка австрійської династії в слов’янський ментальний і духовний простір. Результатом такої інтеграції стало написання і видання в 1923 році у Відні поетичної збірки «Минають дні» Українською мовою.

Основна тематика віршів В. Вишиваного – відображення природної сфери оселі буття українського національного духу. Вибір тематики посприяв великою мірою слов’янізації германської душі поета. Водночас домінантним віршем в художній збірці Василя Вишиваного залишається вірш до Збруї:

До збруї! До збруї стрільці!

І рідну країну спасайте!

Повстаньте як вірні козацькі сини,

Героями в хату вертайте!

Цім віршем-закликом поет-військовик і сьогодні закликає нащадків січових стрільців, сучасних українців до захисту батьківщини, мобілізує на боротьбу, яка має завершитися перемогою, бо тільки з нею український воїн повертається додому в статусі героя.

Так само повні любов'ю до України його ліричні вірші, які він присвятив Карпатам:

О хмари, що в сторони

рідні йдете,

Гуцулів від мене вітайте -

О птиці, що в гори на

південь пливете

З вітанням від них повертайте.

Загалом, до збірки «Минають дня» входить 23 поезії:

·         «Минають дні…»

·         «Ніч надходить…»

·         «Чорногора»

·         «Досвітня заграва на поляні»

·         «На полонині…»

·         «Осінний вітер»

·         «В горах»

·         «Ноктюрн…»

·         «Рання хвиля»

·         «Осінь в горах»

·         «Весело, гей!»

·         «Надія»

·         «Зима»

·         «Хвилі…»

·         «Вірлиний крик»

·         «Ноктюрн над морем…»

·         «Роспука»

·         «Любов матери»

·         «Колись»

·         «Незнаним героям»

·         «Заздрість»

·         «Потіха нещасного…»

·         «До збруї!»

Поезія є своєрідним ущільненням мови, згущенням почуттів, зв’язків, значень; вона підвищує градус міцності мови і посилює її духовний імунітет в оточенні інших мов-конкурентів. Свій внесок в зміцнення статусу української мови зробив і Вільгельм Франц фон Габсбург своїм скромним поетичним доробкам.