Мальовниче
українське село… Скільки пісень, віршів присвячено тобі! Скільки тепла і
смутку, радості й жахливих історичних кривд пережило ти. Зелені пагорби,
плюскотливий сивочолий Дністер, маленька, грайлива Мукша, річечки-сестрички
Баговичка й Тернава, величний Смотрич…
На ваших берегах зростали дітки, які згодом перетворювались на дідусів і
бабусь. З покоління в покоління в селах поблизу міста-фортеці
Кам’янця-Подільського вирувало життя, наповнене своїми традиціями, святами,
радощами та смутком. Любити цей край, берегти й плекати його заповідали нам
наші пращури. Така земля народжує кращих синів і
дочок.
Прадід Олега Стебницького, Станіслав,
народжений в селі Яруга, повоювавши в Першу світову, повернувся до рідної Яруги
Кавалером Георгіївського хреста. Та й сталось так, що хлопець закохався в чорноброву красуню Галину
з Фурманівки. 7-10 кілометрів на той час були незначною відстанню для молодих
козаків. Дівчина, як квітка, зростала в заможній сім’ї, була освіченою, досконало
знала рідну мову, а також польську і німецьку. Тому-то батьки не надто раділи
такому вибору, противилися шлюбу донечки
і простого селянина, хоч і героя. Ні
вмовляння, ні обіцянки не допомагали схилити на свій бік батьків Галі. Тоді Станіслав
вирішив викрасти свою Галю. Оселилась
молода сім’я в Ярузі. Жили в любові та злагоді. Народжували діток, вірили в
Бога, працювали на землі.
Важкі для України 30-ті роки пронеслись буревієм
українськими селами. Та й воєнні і повоєнні роки були важкими. Їли викрадені на колгоспних полях (під загрозою
тюрми) колоски жита. Щоб прогодувати 4-х дітей, бабуся Галина з односельчанами часто ходила
через Збруч на польську сторону обмінювати одежу на продукти харчування. Від голоду і хвороби ще молодим помер Станіслав, залишивши багатодітну сім'ю без
батька. Молода вдова на все життя залишалась вірною своєму чоловікові і
присвятила себе дітям, онукам, правнукам. Все ж вистояли, пережили голод і холод, колективізацію,
нацистську окупацію і знущання
радянської влади. Українців неможливо зламати та знищити жодним геноцидом!
«До цих пір у серці щемить, як згадую завжди
вибілену саманну прабабусину хатинку з солом’яною стріхою, і люблячу, усміхнену
бабуню. Це такі глибинні родинні почуття… Здається, закриєш очі і відчуваєш
запах квітів біля хати… ось-ось тебе кликатимуть малого їсти щойно випечені в
печі пиріжки з маком», ˗ згадує Олег Стебницький.
Дідусь із бабусею теж прожили все своє
життя в Ярузі. Бабця працювала в ланці, дідусь – їздовим. «У 90-х моїй мамі
дали земельну ділянку в сусідніх Врублівцях. Тоді почали будувати там родинний будинок, який я
добудовую досі», – розповідає Олег.
З нашого досьє: Олег Леонідович Стебницький 1969 року
народження –
наш
земляк і приклад для наслідування. Людина неординарна, великий патріот рідної
землі. Українець. Порядний, високоосвічений, господар і гарний сім’янин. Після
закінчення сільськогосподарського технікуму працював електромонтером. Відслужив
в армії і вступив до Військово-інженерного інституту. Працюючи на різних
посадах, в тому числі керівних: в правоохоронних органах, в пенітенціарній
службі, викладачем тактико-спеціальних дисциплін та кримінально-виконачого
права, здобув фах юриста та управлінця. Нині – Олег Леонідович полковник – заступник
начальника юридичного факультету Академії державної пенітенціарної служби. В
колі його обов’язків – наукова робота в галузі кримінального права, протидії
злочинності та терористичним посяганням, керівництво науково-викладацьким
складом і виховання молодого покоління – курсантів академії.
З початку російсько-української
війни добровільно пішов захищати
Україну. Направлений в Луганську область (сектор А),
прийняв командування міжрегіональним
підрозділом спеціального призначення в м. Старобільськ. В травні 2015 року його переведено командиром
підрозділу спецпризначення «Циклон» в м. Маріуполь (сектор М). Сьогодні займається волонтерською діяльністю.
Є майстром спорту, полюбляє офіцерське триборство та гирьовий спорт. Дружина –
вчителька молодших класів. Мають двох
доньок. Молодша – студентка планово-економічного технікуму, старша ˗ працює.
Олег Стебницький – один з найкращих синів Кам’янеччини.
Вважає, що найбільша
біда сьогодення – людська байдужість і корупція в органах влади. Найбільше
цінує в людях чесність, справедливість, любов до рідної землі.
Наразі проти кандидата на посаду Слобідсько Кульчієвецької сільської ради розпочалась чорна антикампанія.
Розпускаються слухи, налаштовують людей проти Олега Стебницького. Хочу особисто від себе закликати людей почати думати власною головою. Чи може мати особистий меркантильний інтерес людина-патріот, доброволець, який не шкодуючи власного життя захищав на Сході нас з вами?
Перед тим, як поставити позначку в бюлетені, поставте собі одне запитання: для чого, на вашу думку кожен з кандидатів йде на вибори?
Я знаю точно, що Стебницький йде на вибори заради того, щоб змінити ситуацію в селах на краще. Я знаю точно, що жодного незаконного методу у передвиборній боротьбі Олег Стебницький не використовує і не використовуватиме. На відміну від інших. На відміну від тих, хто "кидає" гроші , щоб задобрити церкву, щоб трохи заробити яму на дорозі...поновити ніби то поламаний водонасос...
Цінуйте своє життя і своє майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар