Микола Кузнєцов - агент НКВС, зірка радянської масової культури |
Перемир’я на 20 років
Наприкінці 30-х років ХХ століття Україну чекали чи не найважчі
випробування в історії. Ще не встигли загоїтися рани від Першої Світової війни,
та Визвольних змагань, як назрівала ще більша кров. Ще в 1919 році під час
підписання Версальського мирного договору, командуючий французькими військами
маршал Фош заявив: «це не мир, це перемир’я на 20 років». Так воно й сталося.
Українські землі, розподілені між СРСР, Польщею, Румунією та
Чехословаччиною очікувало чергове перетасування. СРСР та гітлерівська Німеччина,
підписавши «пакт Молотова-Ріббентропа», 80-ту річницю якого нещодавно
відзначили без особливого резонансу, перерозподілили території
Центрально-Східної Європи на свою користь. Однак два леви на одну печеру – то
забагато і незабаром почалася
радянсько-німецька війна.
Одним із «канонічних героїв» війни з радянського боку був суперагент Микола
Кузнєцов, що ліквідував дюжину гітлерівських воєначальників та чиновників. Йому
приписується здобуття інформації про наступ вермахту на Курському виступі чи
про підготовку замаху на лідерів "Великої трійки" у Тегерані… Йому
присвячено безліч творів мистецтва, названо вулиць, поставлено пам’ятних об’єктів.
Радянського Джеймса Бонда піарили за кордоном (і небезуспішно).
Однак слід
зазначити , що борючись проти гітлерівців, радянський спецагент не забував
приділяти увагу і українському національно-визвольному руху. Останній зазнав
величезних втрат через бурхливу діяльність Миколи Кузнєцова. Але одного дня
радянському герою довелось потрапити до рук українських воїнів. І цього разу
виплутатися не вдалося.
Але про це – згодом.
Поліглот з родини московитських пуритан.
Микола (Никанор) Кузнєцов народився в селі Зирянка на Уралі, на землях
народу Комі, загарбаних московитами ще в часи пізнього середньовіччя. Сама
назва села перегукується з назвою народу комі-зиряни. Батько похив з
старообрядців, таких собі московських пуритан, які, подібно до своїх
англосаксонських аналогів відрізняються релігійним фанатизмом, консервативністю
і діловою хваткою. Кузнєцов-старший під час імперської доби служив в елітних
гренадерських військах, згодом в Червоній армії. Однак це не врятувало його
родину від трактування як куркулів. Це у свою чергу суттєво вплинуло на долю
його славетного сина.
Закінчивши школу, юнак з 1926 року навчався в Тюмені в агрономічному
технікумі. Через смерть батька, повернувся ближче до рідного дому і продовжив
навчання в Талицькому лісовому технікумі. В цей час він вивчав німецьку мову. В
цьому йому неабияк сприяла обставина, що в цій глухомані опинилися представники
засланої радянською владою старої інтелігенції, серед яких володіти декількома
іноземними мовами було нормою. Кузнєцов же мав від природи неабиякі здібності
до вивчення мов. У своїй шпигунській діяльності йому доводилось мати справу з
представниками різних народів, і він успішно оволодівав їхніми мовами. Крім
6-ти діалектів німецької, молодик чудово вивчив мову корінного населення краю –
комі. Згодом есперанто, польську та українську. Втім робилося це не поваги до
її носіїв, але для того, щоб успішно втиратися у довір’я.
 |
Ольга Весьолкіна - остання начальниця Олександрівського жіночого інституту. Навчала Кузнєцова німецької мови |
Антирадянський елемент на службі радянській владі
Однак у ранньому СРСР для успішної кар’єри потрібен був не талант, а пролетарське походження. І
з цим Кузнєцову не пощастило. В 1929 році його виключили з технікуму та
комсомолу, як сина куркуля. Наступного року він почав працювати оцінювачем лісу
в місті Кудимкарі. Йому вдалося поновитися в комсомолі і в техінкумі. Однак по
закінченні навчального закладу видали не диплом, а лише довідку про прослухання
курсів.
Попри таке ставлення, «куркульський син» залишався відданий радянській
владі і всіляко намагався довести свою лояльність. Працюючи, він помітив, що
його колеги грішать звичними у СРСР приписками, і повідомив про це в поліцію.
Його керівників на роботі відправили в ГУЛАГ, а його самого… засудили до року
виправних робіт, з відрахуванням 15% зарплати. Знову виключили з комсомолу. Але і це не
похитнуло переконань радянського патріота. Працюючи в кооперативах та артілях в
1931 році Никанор Кузнєцов змінив своє ім’я на Микола, під яким його знають
нині.
В цей час в СРСР відбувалась колективізація, яка була по суті війною
держави з власними селянами. І Микола Кузнєцов всіляко допомагав її втілювати в
життя, причому з ризиком для життя, адже серед селян знаходилися ті, хто не
мирилися з новітнім кріпацтвом і чинили збройний опір. Вірний слуга радянської
влади, який до того ж, на відміну від більшості московитів добре володів мовою
корінного населення привернув увагу до себе ОДПУ – попередника НКВС-КДБ.
Радянська спецслужба залучила Миколу до боротьби з загонами селян повстанців.
Від радянських спецслужб він отримав тоді свої перші агентурні псевда: «Учений»
та «Кулик». Так розпочалася кар’єра радянського Джеймса Бонда.
Як відомо, у кожного Джеймса Бонда має бути дівчина. В Кудимкарі Микола познайомився та одружився
з медсестрою Оленою Чугаєвою. Однак бути дівчиною Бонда – невдячна справа.
Автор дуже сумнівається, що цю статтю читатимуть велика кількість сучасних
молодих панянок. Втім, якщо такі знайдуться, то їм слід знати. Закохуючись у
Бондів, будьте готові до того, що їх доведеться ділити з конкурентками.)))) Вже
в 1932 році Микола Кузнєцов покинув місто і дружину, навіть не розлучившись
офіційно.
Переїхавши у Свердловськ, Кузнєцов заочно навчається в Уральському
індустріальному інституті, паралельно працюючи. Робота велась як за основним
напрямком, так і на спецслужби. В 1930-х роках в СРСР відбувалася форсована
індустріалізація. Велику роль у ній відігравали іноземні фахівці. Були так і на
«Уралмашзаводі», де працював з 1935 року Кузнєцов. Крім виконання основних обов’язків, він
слідкував за ними, і під псевдонімом «Колоніст», доповідав про все Куди слід…
Однак на заводі працював недовго. Вже в 1936 році був звільнений за… прогули.
 |
Леонід Райхман - куратор Миколи Кузнєцова у НКВС |
Інженер Рудольф Шмідт підкорює Москву і московських балерин
Репресії 1937-38 років не минули й Кузнєцова. Він був заарештований і
декілька місяців провів за гратами. Однак згодом був відпущений і продовжив
роботу в апараті НКВС Комі АРСР. Слід зазначити, що маховик тотального терору
пройшовся і по його виконавцях. Чимало співробітників НКВС було страчено та ув’язнено
і радянські спецслужби почали відчувати дефіцит кадрів. Керівництво
регіонального НКВС рекомендувало Миколу Кузнєцова як талановитого агента
центральному апарату. В Москві, прочитавши його біографію, спершу крутили
носом, але на безриб’ї, як то кажуть, і рак – риба. Кузнєцов отримав статус
особливо таємного спецагента зі значною платнею. Настільки таємного, що інші
радянські контррозвідники, нічого не знаючи, вважали його німецьким шпигуном,
доповідали своєму начальству і дивувалися, чому «верхи» не реагують.
Кузнєцову дали квартиру в Москві та паспорт радянського зразка на ім’я
німця Рудольфа Вільгельмовича Шмідта (Прізвище Шмідт перекладається як
«Кузнєцов»). За легендою він був інженером-випробувачем авіаційного заводу.
Кузнєцову пригодилося і знання німецької мови і робота з німецькими фахівцями у
Свердловську, в яких він навчився німецьких звичок і манери елегантно
одягатися. Не забував Кузнєцов знайомитися з останніми досягненнями західної
науки і техніки.
Новоспечений агент крутився серед іноземної дипломатичної тусовки Москви.
Спілкувався з іноземцями, їхніми друзями та коханками, серед яких було чимало
балерин Великого театру. Останні охоче «йшли на контакт» з іноземцями, в яких
можна було дістати дефіцитні в комуністичній державі імпортні речі.
Інтелігентний та підтягнутий «німець» Шмідт теж користувався популярністю в
жінок, виловлюючи в них різноманітні плітки, з яких відсортовував вартісну
інформацію про їхніх іноземних кавалерів. На них збирався компромат і проводилось
вербування.
Еталонним прикладом було вербування співробітника дипломатичної місії Чехословаччини в Москві
Гейза-Ладислава Крно. Словак, окрім основної роботи промишляв контрабандою швейцарських годинників.
Шмідт-Кузнєцов втерся йому в довір’я, став компаньйоном. Навіть виїжджав в українські
Чернівці, які на той час належали Румунії для закупівлі товару. Зібравши
компромат, іноземця змусили працювати на радянські спецслужби.
Згодом Кузнєцов переключився на роботу з німецькими дипломатами. За його
участі в квартирі військово-морського атташе Німеччини фрегаттен-капітана
Норберта Вільгельма Баумбаха відкрили сейф і сфотографували таємні документи. Прослуховувалось житло, перехоплювалась дипломатична пошта
німців.
Обер-лейтенант Пауль Зіберт
З початком радянсько-німецької війни Миколу Кузнєцова почали готувати для роботи в тилу гітлерівців. Взимку 1942
року, його відправили в табір для німецьких полонених, де він вивчав
особливості німецького війська. Згодом відбув курси стрибків з парашутом.
Влітку 1942 року під іменем Миколи Грачова був спрямований у диверсійний
загін «Переможці», яким командував Дмитро Мєдвєдєв. Радянські диверсанти
розташувалися біля Рівного, який на той час був центром німецького
райскомісаріату Україна.
 |
Дмитро Мєдвєдєв - командир радянського диверсійного загону "Переможці" |
З жовтня 1942 року Кузнєцов з підробленими документами на ім’я німецького офіцера Пауля Зіберта вів розвідувально-диверсійну діяльність у Рівному. Ним було вбито десятки гітлерівських офіцерів та посадовців різного рівня та здобуто чимало таємної інформації, зокрема про існування бункера Гітлера під Вінницею, відомого як «Вервольф». Щоправда історики сумніваються в достовірності деяких епізодів, зокрема розкриття інформації про нібито плани гітлерівців викрасти лідерів держав-союзників під час конференції у Тегерані, яскраво описаній у радянському фільмі Тегеран-43. Чимало запитань викликають також невдалі спроби замаху на самого рейхскомісара України Еріха Коха. Дивовижно щаслива доля гітлерівського ката після війни наштовхнула деяких істориків на думку, що він теж був агентом радянських спецслужб.
Протягом всього цього часу Кузнєцов залишався невловимим для німецьких
спецслужб. Конспірації дотримувався суворо. Навіть його колеги у загоні не
знали ні його справжнього імені ні завдань,я кі він виконував. Втім, за їхніми
спогадами нервова праця агента давалася взнаки. У Мєдвєдєва були комплекси.
Складна історія його стосунків з радянською владою призвела до того, що він
усіляко намагався довести, що його недооцінили. Навіть розмовляв уві сні на ці
теми. Довелось його відучувати від цієї звички, аби випадково не видав цим себе
в незручний момент.
За 70 ркоів радянська влада виховала безліч фанатиків,я кі вірою і правдою
їй служили, здійснювали в її ім’я великі подвиги і не менш великі злочини. І
все марно. Що б робив Микола Кузнєцов, якби йому пощастило довідатись майбутнє
тієї справи, якій він присвятив свої життя.
 |
Еріх Кох - очільник гітлерівського райхскомісаріату "Україна" |
Убивства німців, репресії проти українців
Убиваючи німців Кузнєцов нібито випадково залишав на місці різного роду
сліди, які нібито вказували на причетність до убивств українських активістів. В
результаті німці розгорнули масштабні репресії.
20 листопада 1943 року в Рівному Кузнецов убив генерала Геля, «випадково»
загубивши на місці замаху посвідчення члена ОУН. Як результат, гестапівці
арештували понад 30 українських патріотів. Про це Дмитро Медведєв писав у книзі
«Сильні духом»: «Аресты не ограничились только Ровно. Подобные вести не могли
не вызывать у нас чувства удовлетворения...». Понад півстоліття імена жертв не
були відомі, бо правлячий режим намагався не афішувати цей факт. Лише 1994 року
цей список був складений завдяки старанням членів місцевого «Меморіалу». Серед
страчених — Харитя Кононенко — засновниця Українського Червоного Хреста, Союзу
українок Канади, доктор економіки, яка врятувала від смерті тисячі
військовополонених із рівненського концтабору.
20 вересня М. Кузнецов кинув
гранату під ноги німецькому генералу Даргелю. І хоча той залишився живим, у
рівненській тюрмі фашисти розстріляли 300 в’язнів-заложників. За вбивство
генерала Г. Кнута гестапівці розстріляли також 300 в’язнів цієї тюрми, а за
смерть від руки Кузнецова головного судді окупованої України Альфреда Функа
відправили на той світ 350 українців. Тому можна зрозуміти свідка тих подій
видатного письменника Уласа Самчука, який, перебуваючи пізніше в Канаді,
дізнався, що у Рівному відкрито пам’ятник М. Кузнецову. У спогадах «На коні
вороному» він попереджав рівненців: «Коли будете проходити біля пам’ятника М.
Кузнецова, пам’ятайте, що його поставлено провокаторові знищення півтисячі дуже
вартісних ваших братів і сестер».
За львівські терористичні акції Кузнецова,
судячи з його донесення, виявленого службою безпеки ОУН, фашисти розстріляли
близько 2000 чоловік...
Негостинний Львів
В січні 1944 року Мєдвєдєв наказав Кузнєцову, якому «присвоїли» чергове
німецьке військове звання гауптмана вирушили вслід за німецькими військами, що
відступали у Львів. Разом з ним поїхали розвідники Іван Бєлов та Ян Камінський.
У Львові продовжувалися вбивства німецьких посадовців і провокації проти
українців. Однак гітлерівські спецслужби активно його розшукували, а у Львові
бракувало явочних квартир для того, щоб переховуватись. Адреси, які надало йому
керівництво були вже неактуальними. Їхні господарі до того часу загинули, були
заарештовані або втекли. Тому Кузнєцов з напарниками вирішили покинути місто.
На блокпості при виїзді їх уже чекали. Далі, як у кіно відбулася
перестрілка. Радянські диверсанти убили майора, який командував німцями і на
машині з простреленими колесами від’їхали
на кілометр і зникли в лісі.
Якщо до цього часу історія Кузнєцова більш-менш підтверджується джерелами,
то подальші події сповнені загадок, які не розгадані досі.
Легенда про радянського героя і бандерівців
На початку весни 1944 року північна Львівщина була зоною хаосу. Наступ вели
радянські війська, німці відступали. Між фронтами оперували загони радянських
диверсантів, українських та польських партизанів. Кузнєцову пощастило натрапити на озброєний
загін єврейської самооборони, однак у ньому відбувалася епідемія тифу, тому
радянські диверсанти не залишились з євреями а вирушили на пошук
червоноармійців. Однак у селі Боратин Бродівського району вони натрапили на
відділ українських повстанців під командуванням сотенного Чорногори.
Є кілька версій того, що відбулося згодом. За офіційною радянською версією,
повстанці зразу упізнали (або мали можливість упізнати згодом) з ким мають
справу і Кузнєцов героїчно підірвався гранатою. За іншою версією, граната
вибухнула випадково, коли повстанці роззброювали «гостей». Є думки, що
повстанці Кузнєцова «розкололи» і стратили вже після допиту, вилучивши всю
цінну інформацію. Єдине документальне джерело – звіт начальника поліції і СД в
Галичині Йозефа Вітіски шефу гестапо в Берліні Мюллеру, про те, що Кузнєцов
загинув саме від рук бійців УПА. Нібито під час переговорів з повстанцями ті
повідомили про захоплення і знищення при спробі втечі трьох радянських агентів,
в одного з яких був звіт від імен агента під ім’ям Пауля Зіберта.
5 листопада Миколі Кузнєцову було присвоєно звання Героя СРСР посмертно.
Пошуки останків і професор Герасимов
Першим провести "незалежне розслідування" обставин загибелі
супербойовика взявся колишній офіцер-партизан Василь Дроздов. Опитуючи місцевих
мешканців, він, схоже, наблизився до розкриття картини загибелі
"Зіберта". Чутки про активність партизана швидко дійшли до
повстанців, що мали чудову мережу інформаторів. Навесні 1945 року, в Боратині,
в хаті активного помічника повстанців Івана Маловського, він був жорстоко
вбитий. Його труп вивезли до урочища Хлевище біля Гудорового лісу і поховали в
старому шанці, неподалік могили Кузнєцова.
Згодом до справи взявся інший колега Кузнєцова, що став офіцером держбезпеки
- Микола Струтинський. Він працював у 50-х роках, коли повстанські сили було
практично знищено, а тмоу можна було безпечно виїжджати у галицькі села.
Він, колишні партизани, коллеги з КГБ опитали сотні мешканців, вивчили
массу карних і розшукових справ щодо членів ОУН і УПА, пішки пройшли гаданий
маршрут групи Кузнєцова до лінії фронту. До розслідування приєднався асистент
кафедри судової медицини Львівського медичного інституту Володимир Зеленгуров з
13-річним стажем судмедексперта.
 |
Микола Струтинський - полковник КДБ. Учасник розшуку останків Кузнєцова |
До сутінок 17 вересня рештки були знайдені. Виникла проблема їхньої
ідентифікації на предмет приналежності Миколі Кузнєцову.
25 вересня 1959 року у Львівському міському судово-медичному морзі провели
дослідження ексгумованих кісток, склали протокол. Виявилося, що кісткові рештки
(103 фрагменти) належать чоловікові 33-35 років, на зріст 175,4 см, смерть котрого
настала близько 15 років тому. Наявні значні механічні ушкодження лицьового відділу черепа, ключиці,
кісток грудини, кисть правої руки відсутня зовсім. "Згідно характеру і
розташуванню пошкоджень, травма могла бути спричинена металевими уламками гранати,
що розірвалася попереду поблизу тіла постраждалого".
На очі Струтинському потрапила праця "Відновлення обличчя за
черепом" відомого ленінградського антрополога, доктора історичних наук,
професора, лауреата Сталінської премії Михайла Герасимова з Інституту
етнографії АН СРСР, котрий розробив оригінальну методику відновлення
прижиттєвої зовнішньості людини за кістками черепа шляхом складних розрахунків
товщини і конфігурації м’яких тканин в залежності від рельєфа та інших
особливостей черепа. Саме Герасимову належать пластичні реконструкції первісних людей, образу
Ярослава Мудрого, Андрія Боголюбського, Тамерлана, загиблих під Берестечком козаків
та інших історичних осіб.
Зеленгуров передав у Ленінград Герасимову понівечений вибухом череп.
Реставратор Т.Сурніна ретельно склеїла з фрагментів черепну коробку, фотограф
Історичного музею М.Успенський виготовив фотографії потрібних ракурсів.
Негативи фотографій черепа і прижиттєвої світлини Кузнєцова з прокресленими
відомими антропологу лініями сумістили. "Сумнівів не залишалося, –
повідомив журналістам професор, – портрет і череп належать одній людині. Втім і
після цього були і є скептики, які не вірять, що Струтинському вдалося знайти
останки Миколи Кузнєцова.
 |
Професор Михайло Герасимов - розробник методики реконструкції зовнішності людини за останками черепа |
Похорон Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова відбулися у Львові, на військовому кладовищі "Пагорб Слави" 27 липня 1960 року на ньому, окрім тисяч міщан, були присутні 120 колишніх партизанів-мєдвєдєвців з усього Союзу.
Sic transit Gloria mundi (Так
проходить земна слава)
Особа розвідника була канонізована, він став героєм багатьох книг, фільмів
і незчисленних газетних публікацій. Лише з розпадом СРСР і постанням Незалежної
України про його особу знову заговорили. В тому числі і про його провокації
проти українців під час убивств. Натомість Росії він і далі був потрібен. В
1992 році демонтований у Львові пам’ятник за сприяння ще живого Струтинського вивезли в
Росію. Були прохання з московської сторони вивезти і останки Кузнєцова для
перепоховання на батьківщину, однак у цьому було відмовлено.
Сам Микола Струтинський покинув Західну Україну і перебрався до черкас. До
самої смерті в 2003 році колишній кадебіст вів антиукраїнську діяльність.
Належав до Соціалістичної партії України, серед керівників якої був його
земляк, уродженець Рівненщини Юрій Луценко. На той момент СПУ щиро опікувалася
радянським спадком. Майдан 2014 року і «патріотична кар’єра»
Генпрокурора була ще попереду.
Дружина Кузнєцова, Олена продовжила медичну кар’єру. Брала
участь у Другій Світовій війні, яку закінчила у званні майора медичної служби.
Тим фактом, що вона була дружиною радянської зірки ніколи не вихвалялася. За
словами дослідника біографії Миколи Кузнєцова Теодора Гладкова у Москві радянський
агент закохався у відому на той час світську левицю, ім’я якої дослідник
не називає. Перебуваючи у ворожому тилу Кузнєцов просив свого командира
Мєдвєдєва, у випадку своєї загибелі, розповісти коханій всю правду про нього.
Мєдвєдєв виконав волю зіркового підлеглого. Однак жінка, дізнавшись її не
проявила особливого інтересу. Серце красуні схильне до зрад і змін, як
співається в російській пісні.
В 2016 році в рамках виконання закону про декомунізацію в Україні місту Кузнєцовськ на Рівненщині повернули його попередню назву Вараш. Так Україна позбувається культу радянського Джеймса Бонда. Бо супергероїв треба мати своїх. Так само, як і державність, армію, економіку, науку, культуру і багато чого іншого.
Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар