ІДЕОЛОГІЯ СПАСІННЯ ТА ЛЮБОВІ: ПРО НАЦІОНАЛІЗМ. Оксана Стриґ

Якось довелося вести чергову розмову про те, яку політичну силу підтримую. Відповівши, що підтримую націоналістів, зробила уточнення - “українських націоналістів”. 

І тут спало на думку, що таке уточнення дійсно необхідне. Українцям протягом десятиліть нав'язували агресивне кліше про аналогії нацизму та українського націоналізму. Але тут є фундаментальна різниця: європейський націоналізм базувався на відчутті зверхності європейських націй. Так було, практично, з моменту утвердження Європи. 

Розквіт культури, мистецтва, економіки, колоніальна політика, уявлення про світову першість - все це стало благодатним підгрунтям для виникнення на теренах деяких європейських держав філософських та державницьких концепцій про вищість [наприклад, німецької] нації.

Чи мали ми хоча б приблизні передумови в Україні?

Відповідь очевидна - єдині передумови, які ми мали - прагнення до виживання і збереження української нації. 

Ставши ареною постійних завоювань і поділів сфер впливу сусідськими державами, українці постійно знаходились на межі придушення та винищення. Одна хвиля змінювалась іншою, не даючи ані найменшої перерви для того, щоб вдихнути волі.

Очевидно, що за таких умов нав'язування чужої ідеології, звинувачення нації, яка й до сьогодні балансує на межі свого становлення у тому, що вона хоче когось знищити - є надто цинічною маніпуляцією.

Свідомо не даючи українцю  вільно й  усвідомлено відчути себе представником величної української нації, на 28 році незалежності  - нас позбавляють права бути  повноцінними громадянами та господарями у власній державі.

Тих, що протистоять маніпуляціям  і мають ясне бачення правди – меншість.  Безперервний інформаційний  тиск, обман та пригнічення, що приправлені навіюванням безпідставних страхів (на кшталт - прийдуть націоналісти=ницисти… тощо) затуманюють голови і позбавляють  раціонального мислення.

Український націоналізм - це не ідеологія знищення, це ідеологія спасіння. Це надзвичайна та справжня любов до власної землі, до усього рідного.

Часто можна почути нарікання про те, як  погано нині  в Україні; марно чекати від таких  і гарного слова про рідну землю. Але запитую: як те, що ми так не любимо, має раптом полюбити нас та ще й приносити благодатні плоди?  

Певне, що  вже давно пора поставити крапку в безкінечній штучній дискусії і глибоко усвідомити: український націоналізм — це не ненавість спрямована ПРОТИ,

український націоналізм, це любов спрямована ДО.