ЕПОХА ШОУ-БІЗНЕСУ Оксана Стріґ

В морі тотальних перетасувань ймовірних політичних партій, які будуть або не будуть представлені в парламенті, виникає бажання абстрагуватись від цього пустослів’я і уявити, яким він може бути – функціональний парламент в Україні.

Почнемо з простого запитання, чи склалась у нас демократична парламентська традиція, чи ми досі маємо її прототип? Здається, відповідь достатньо очевидна. 

Чому  так сталось?

Відкинемо пояснення про «хакнуті» інтернетом мізки і спробуємо поміркувати. Політична культура в Україні як така, мабуть, ще складеться дуже не скоро. Парламент у нас виступає не інструментом волі народу, а органом з вирішення проблем великого бізнесу. Наявність політичних партій в парламенті пов’язаних з певними бізнес-інтересами вже перетворилась на необхідність, яка абсолютно нормально сприймається українцями. За відсутності критеріїв і прикладів, яким  має бути справжній політик або політична сила, нам постійно нав’язувались тотожності: якщо  ... то...

Бізнес у владі.

Розповсюджена думка: якщо успішний бізнесмен - то й успішний політик, або: десь там реалізувався, щось зробив - і політиком зможе. Зручний орієнтир для вибору. Зручний для них (представників бізнесу), але не для нас. В 2014 році ми отримали шанс на зміни. До Верховної Ради потрапили поодинокі (що важливо) представники з "народу", але бажаного зворотного зв’язку так і не сталося. Кволі ініціативи політичних дилетантів, як і очікувалось, потонули у застояному парламентському болоті. Українська політична система, яка переважно, й вже традиційно, використовувалась в інтересах бізнесу, нині почала набувати форм незрозумілої творчості. Слідом за бізнесом туди подались представники шоу-бізнесу, сповнені великими ідеями та впевнені у своїх силах й шляхетності намірів.
Ніхто, власне, не піддає сумніву таку заїжджену та часто вживану пересічним українцем фразу: «ну, він же не дурний».

Так, але ось тут і помилка: бізнесмен не дурний, але він мислить діаметрально протилежними від необхідних політику категоріями. Бізнес орієнтується суто й виключно на власну вигоду. Які там блага народу? Переслідуючий власне збагачення, не може бути зацікавленим у зростанні сили, що ймовірно становитиме небезпеку для його статків. Обираючи бізнес у владу, ми самостійно провокуємо народження нових олігархів.
Щодо шоу-бізнесу.

Концерти можуть бути видовищними, промови - переконливими, а наміри беззаперечними, але справжня політична сила формується системою з конкретними принципами та ідеологією. Це не раптовое прозріння через шалене прагнення до змін у нашій багатостраждальній країні. Політична сила повинна мати чіткий план заради чого вона йде у парламент: не заради самореалізації, або ще гірше – "там буде видно".
Якби довелося читати курс політичної культури в Україні, почаала б з найпростішої тези: політика – це не бізнес, а тим паче не шоу-бізнес.

Найуспішніший у своїх прагненнях бізнесмен, буде успішно нещадним до прагнень інших. Талановитий митець, з високими духовними ідеалами, розчарувавшись, шукатиме інші неідеальні шляхи в брудному політичному бутті.
На мою думку, нами пройдено достатньо довгий шлях, щоб зрозуміти: варто припинити орієнтуватись на нав’язані нам тотожності та штучні образи. Політик і політична сила – це в першу чергу - ідея, а не інтерес, основна мета якої змінювати, впливати, тиснути на державу заради блага українського громадянина та можливостей реалізації його прав.

Можливо, у нас немає такої партії, яка абсолютно точно відповідає класичним високим параметрам та очікуванням українців. Але з-поміж інших проектів, вирізняється одна політична сила, що має чітке бачення розвитку української України, має досягнення і свою майже 30-річну історію.

Маю великі сподівання, що з наступним парламентом ми остаточно не втратимо Україну.

Оксана Стріґ