НАРОДЖЕНИЙ МАЙДАНОМ. МИХАЙЛО ПОСІТКО.

НАРОДЖЕНИЙ МАЙДАНОМ

Друзі, у кожного з нас своя історія, надія, свій біль та свої радощі. Але єднає нас – наша земля, мова, культура, любов до рідних. Ми закохуємось, одружуємось і хочемо створювати родини тут – на своїй землі. Ми народжуємо, виховуємо дітей і бажаємо їм щасливої долі. Ми прагнемо мати роботу й достаток. Наші батьки старіють і мають право на гідний відпочинок. Так має бути, і так буде, якщо закони працюватимуть на українців, а не проти нас.

Рішення з’їзду ВО «Свобода» запропонувати мене кандидатом до ВРУ по 193-му округу це відповідь старим засидженим корупціонерам, бандитам і олігархам: ваш час минув. Дайте дорогу молодим, тим, хто змінюватиме країну власним розумом та любов’ю. Хто не допустить реваншу, як зовнішнього ворога, так і внутрішнього.

По 193-му округу зареєстровано 15 кандидатів у народні депутати України. Щоб обрати одного гідного, варто зрозуміти мотивацію кожного. Один йде щоб не втратити васалів та продовжити грабунок, інші – заради особистих амбіцій, щоб не позбутись посад, засвітитись чи спробувати власні сили. Є ті, хто йде технічними кандидатами. З-поміж них є й гідні.

Пригадайте, Майдан вимагав нових облич, здатних взяти відповідальність керувати країною. Але за весь цей час лише одиниці продовжують боротьбу: одні стомились, інші виїхали за кордон, багато загинуло на фронті. Є й ті, що пристосувались. Я – народжений Майданом. І ви знаєте, що я і моя команда щоденно продовжує протистояння старій підфарбованій системі. А звідки взялись інші? Чи знайдете ви їх після виборів?

Наша земля потребує народного депутата, який не крастиме, не збиратиме податей, не принижуватиме, не займатиметься рейдерством, і згадуючи про вас, раз на 5 років не підкидатиме мізерні подачки, а писатиме важливі закони та реально захищатиме інтереси громадян. Так як це роблять мої побратими.

Дорогу молодим! Україні – Свобода !

Ми зобов’язані обрати щасливе майбутнє для наших дітей. Іншого шляху немає.

Знаю, що владі вигідно тримати нас за жебраків. Тому я зроблю все, щоб українці були заможними і вільними на своїй Богом даній землі!

Барановський Володимир Ірина Шелепницька
Dmytro Kostiukovych Володимир Кондрук Юлія Сабат Геннадій Бенкендорф Микола Сливка Людмила Шидей Ларіса Діновська Валентина Магілат (Valentina Magilat) Віталій Дрозд віра шпильова Іра Посітко Ольга Жмудовська Анна Миронюк Людмила Людмила Тарас ПономаренкоМихайло Посітко Вероніка Сваричевська Сергій Калуцький Maria Rusakova Володимир Костюк Геннадій Бєлов Микола Бєлов

ІДЕОЛОГІЯ СПАСІННЯ ТА ЛЮБОВІ: ПРО НАЦІОНАЛІЗМ. Оксана Стриґ

Якось довелося вести чергову розмову про те, яку політичну силу підтримую. Відповівши, що підтримую націоналістів, зробила уточнення - “українських націоналістів”. 

І тут спало на думку, що таке уточнення дійсно необхідне. Українцям протягом десятиліть нав'язували агресивне кліше про аналогії нацизму та українського націоналізму. Але тут є фундаментальна різниця: європейський націоналізм базувався на відчутті зверхності європейських націй. Так було, практично, з моменту утвердження Європи. 

Розквіт культури, мистецтва, економіки, колоніальна політика, уявлення про світову першість - все це стало благодатним підгрунтям для виникнення на теренах деяких європейських держав філософських та державницьких концепцій про вищість [наприклад, німецької] нації.

Чи мали ми хоча б приблизні передумови в Україні?

Відповідь очевидна - єдині передумови, які ми мали - прагнення до виживання і збереження української нації. 

Ставши ареною постійних завоювань і поділів сфер впливу сусідськими державами, українці постійно знаходились на межі придушення та винищення. Одна хвиля змінювалась іншою, не даючи ані найменшої перерви для того, щоб вдихнути волі.

Очевидно, що за таких умов нав'язування чужої ідеології, звинувачення нації, яка й до сьогодні балансує на межі свого становлення у тому, що вона хоче когось знищити - є надто цинічною маніпуляцією.

Свідомо не даючи українцю  вільно й  усвідомлено відчути себе представником величної української нації, на 28 році незалежності  - нас позбавляють права бути  повноцінними громадянами та господарями у власній державі.

Тих, що протистоять маніпуляціям  і мають ясне бачення правди – меншість.  Безперервний інформаційний  тиск, обман та пригнічення, що приправлені навіюванням безпідставних страхів (на кшталт - прийдуть націоналісти=ницисти… тощо) затуманюють голови і позбавляють  раціонального мислення.

Український націоналізм - це не ідеологія знищення, це ідеологія спасіння. Це надзвичайна та справжня любов до власної землі, до усього рідного.

Часто можна почути нарікання про те, як  погано нині  в Україні; марно чекати від таких  і гарного слова про рідну землю. Але запитую: як те, що ми так не любимо, має раптом полюбити нас та ще й приносити благодатні плоди?  

Певне, що  вже давно пора поставити крапку в безкінечній штучній дискусії і глибоко усвідомити: український націоналізм — це не ненавість спрямована ПРОТИ,

український націоналізм, це любов спрямована ДО.

ЕПОХА ШОУ-БІЗНЕСУ Оксана Стріґ

В морі тотальних перетасувань ймовірних політичних партій, які будуть або не будуть представлені в парламенті, виникає бажання абстрагуватись від цього пустослів’я і уявити, яким він може бути – функціональний парламент в Україні.

Почнемо з простого запитання, чи склалась у нас демократична парламентська традиція, чи ми досі маємо її прототип? Здається, відповідь достатньо очевидна. 

Чому  так сталось?

Відкинемо пояснення про «хакнуті» інтернетом мізки і спробуємо поміркувати. Політична культура в Україні як така, мабуть, ще складеться дуже не скоро. Парламент у нас виступає не інструментом волі народу, а органом з вирішення проблем великого бізнесу. Наявність політичних партій в парламенті пов’язаних з певними бізнес-інтересами вже перетворилась на необхідність, яка абсолютно нормально сприймається українцями. За відсутності критеріїв і прикладів, яким  має бути справжній політик або політична сила, нам постійно нав’язувались тотожності: якщо  ... то...

Бізнес у владі.

Розповсюджена думка: якщо успішний бізнесмен - то й успішний політик, або: десь там реалізувався, щось зробив - і політиком зможе. Зручний орієнтир для вибору. Зручний для них (представників бізнесу), але не для нас. В 2014 році ми отримали шанс на зміни. До Верховної Ради потрапили поодинокі (що важливо) представники з "народу", але бажаного зворотного зв’язку так і не сталося. Кволі ініціативи політичних дилетантів, як і очікувалось, потонули у застояному парламентському болоті. Українська політична система, яка переважно, й вже традиційно, використовувалась в інтересах бізнесу, нині почала набувати форм незрозумілої творчості. Слідом за бізнесом туди подались представники шоу-бізнесу, сповнені великими ідеями та впевнені у своїх силах й шляхетності намірів.
Ніхто, власне, не піддає сумніву таку заїжджену та часто вживану пересічним українцем фразу: «ну, він же не дурний».

Так, але ось тут і помилка: бізнесмен не дурний, але він мислить діаметрально протилежними від необхідних політику категоріями. Бізнес орієнтується суто й виключно на власну вигоду. Які там блага народу? Переслідуючий власне збагачення, не може бути зацікавленим у зростанні сили, що ймовірно становитиме небезпеку для його статків. Обираючи бізнес у владу, ми самостійно провокуємо народження нових олігархів.
Щодо шоу-бізнесу.

Концерти можуть бути видовищними, промови - переконливими, а наміри беззаперечними, але справжня політична сила формується системою з конкретними принципами та ідеологією. Це не раптовое прозріння через шалене прагнення до змін у нашій багатостраждальній країні. Політична сила повинна мати чіткий план заради чого вона йде у парламент: не заради самореалізації, або ще гірше – "там буде видно".
Якби довелося читати курс політичної культури в Україні, почаала б з найпростішої тези: політика – це не бізнес, а тим паче не шоу-бізнес.

Найуспішніший у своїх прагненнях бізнесмен, буде успішно нещадним до прагнень інших. Талановитий митець, з високими духовними ідеалами, розчарувавшись, шукатиме інші неідеальні шляхи в брудному політичному бутті.
На мою думку, нами пройдено достатньо довгий шлях, щоб зрозуміти: варто припинити орієнтуватись на нав’язані нам тотожності та штучні образи. Політик і політична сила – це в першу чергу - ідея, а не інтерес, основна мета якої змінювати, впливати, тиснути на державу заради блага українського громадянина та можливостей реалізації його прав.

Можливо, у нас немає такої партії, яка абсолютно точно відповідає класичним високим параметрам та очікуванням українців. Але з-поміж інших проектів, вирізняється одна політична сила, що має чітке бачення розвитку української України, має досягнення і свою майже 30-річну історію.

Маю великі сподівання, що з наступним парламентом ми остаточно не втратимо Україну.

Оксана Стріґ