25 квітня 2019 року стало знаковою датою в новітній українській історії. У цей день Верховна рада ухвалила закон про забезпечення функціонування української мови як державної. Знущань, заборон зазнавала мова у різні часи від різномасних окупантів, та й понад 30 років в добі Незалежності потерпала вона від байдужості. А у 2012 році закон Колєсніченка-Ківалова (далі – закон КК) навис справжньою загрозою над солов’їною. Саме тоді в Києві відбулися масові протести, сутички з силовиками Януковича. Саме тоді «спецназ опозиції» - ВО «Свобода» показала свою силу у сутичці з «Беркутом» під Українським Домом.
Все ж влада тоді протиснула антиукраїнський закон. Ненадовго. Через півтора року відбулась революції Гідності. Майдан вимагав скасувати закон КК. Новообраний спікер Турчинов, прозваний у мережі чомусь «кривавим пастором», не зміг виконати вимоги майданівців, наївно сподіваючись, що це зупинить російську агресію. Лише через декілька років законодавче врегулювання статусу української мови знову постало на порядку денному: з’явився законопроект N 5670-д, що ряснів численими недоопрацюваннями.
Українцям
нав’язувалися такі терміни, як «мова прийнятна для сторін», що поширювалась на різні сфери суспільного життя:
органів правопорядку (ч. 2 ст. 13), обслуговування (ч. 2 ст. 26), охорони
здоров’я (ч. 2 ст. 29), транспорту (ч. 3 ст. 32).
25 статей Закону із 59-ти містили термін «інші мови», у 5-ти статтях застосовувася
термін «мови національних меншин», у 4-х – «мови ЄС», рясніло й іншими «статусами»: «державна мова в освіті» (ч. 7 ст. 17),
«державна мова у науці» (ст. 18), «державна мова у книговиданні та
книгорозповсюдженні» (ч. 3 ст. 22), «державна мова в електронних інформаційних
системах» (ч. 1 ст. 23). Все це розмивало і зневиразнювало суть закону, принижуючи його
дієздатність, обмежуюючи можливість впливів на функційний простір державної мови.
Такі ж спостерігається у Законі «Про освіту» (ст. 7)
і законопроекті «Про середню освіту» (ст. 5), що несуть загрозу нейтралізації
державного статусу української мови через паралельне використання мов
нацменшин, так званих «корінних мов», «інших мов», «мов ЄС». Це суперечить
рішенню Конституційного Суду України від 14.12.1999 р.: «Виходячи з положень
статті 10-ої Конституції України та законів України щодо гарантування
застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання
в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і
комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і
комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою, відповідно до положень
Конституції України, зокрема частини п’ятої статті 53, та законів України, в
навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних
меншин».
По всій Україні, зокрема й у Кам’янці-Подільському ВО «Свобода» спільно з
науковцями, українською інтелігенцією провели низку форумів «За українську
мову».
Їх учасники вимагали від влади:
1. Ухвалити новий мовний закон на основі законопроекту № 5669 від
19.01.2017 р. «Про функціонування української мови як державної та порядок
застосування інших мов в Україні» та запобігти включенню в новий закон
українофобських положень скасованого Конституційним Судом України сумновідомого
закону «Про засади державної мовної політики»;
2. Внести зміни в законодавство про освіту задля узгодження зі ст.ст. 10 та
53 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999
р., визначивши, що держава утверджує державницьку мовну модель освітнього
процесу й водночас створює всі необхідні умови для навчання мовами нацменшин у
суботніх чи недільних школах за власний кошт.
Бездарна (байдужа) політика
Порошенка-Гройсмана викликала глибоке розчарування широкого загалу українського
народу, чим скористалися інші олігархічні клани. Як і попереджали ще в
2014-2015 роках свободівці, кожен день правління Порошенка-Гройсмана додавав
сил реваншистам. Підсумком стали результати президентської кампанії 2019 року.
В цих умовах патріотичне середовище вимагало невідкладного ухвалення мовного
закону.
Націоналісти, яких вкотре намагалися зробити
невісткою, винною у всіх бідах, пішли на компроміс і максимально включились до роботи над вдосконаленням законопроекту 5670.
З цією метою депутатами-свободівцями було внесено десятки поправок.
Так у
частині 2 ст. 6 внесено поправку про те,
що громадяни, для яких українська мова не є рідною, зобов’язані записувати
у документи, що посвідчують особу, свої імена та прізвища, відповідно до норм
українського правопису.
Надзвичайно важливою правкою націоналістів є те, що вищі
державні посадовці зобов’язані не лише володіти державною мовою, але й
використовувати її під час виконання своїх посадових обов’язків. Це важливо,
адже це давало право спілкуватись
чиновнику мовою загарбника на
цілком «законних» підставах.
Слід
захистити від русифікації українське військо. Проект закону було доповнено
нормою, що українська мова має використовуватися не лише в документації а й в командах та під час навчання та виховних
заходів.
Окремим законом максимально жорстко визначатимуться критерії
україномовного продукту. Законом закріплене сприяння виданню та поширенню через
державні й комунальні бібліотеки та сітку книгарень творів української літератури,
заохочення перекладання й видання українською мовою іншомовної літератури.
Улюблена
тактика русифікаторів полягає у тому, щоб звести вживання української лише до
сфери мистецтва. На протидію цьому у законі чітко вимагається використання
української мови у проектно-технічній документації.
Не всі пропозиції свободівців були прийняті. Слабко
захищена українська мова у сфері освіти тощо. Втім, якщо українці підтримають
своїми голосами створення потужної фракції націоналістів у Верховній раді
наступного скликання – мовний закон буде вдосконалений і солов’їна буде в безпеці.
Бо російські танки прийшли туди, де не розмовляли українською.
Без
реального захисту, широкої популяризації, чітких норм, що не дозволяють
вільного трактування, не можна очікувати, що українська мова не потерпатиме й
надалі від посягань внутрішніх чи зовнішніх окупантів.
Немає коментарів:
Дописати коментар