 |
| Олександр Удовиченко |
Сьогодні, 06.06.2018 року відбулось засідання Кам'янець-Подільської топонімічної комісії. На порядок денний винесли 4 питання:
1. Перейменування вулиці Папаніна.
2. Розгляд відповіді Українського інституту національної пам'яті від 29.12.17 на лист міської ради від 24.11.17 щодо відповідності назв вулиць Ватутіна та Вутіша чинному законодавству.
3. Розгляд депутатського звернення свободівця Бенкендорфа Г.Д. від 17.01.18 року щодо внесення провулку Григорія Голованівського-Барського в перелік вулиць та провулків, які підлягають перейменуванню.
4. Розгляд звернення Хмельницького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги від 26.03.18 р. щодо надання одній з вулиць Кам'янця-Подільського імені вченого-генетика Миколи Тарнавського.
Обговорення були жваві, часом на високих тонах (відео в кінці публікації додаю), але комісія плідно попрацювала і винела наступні рішення:
1. Вулицю Папаніна вирішили рекомендувати перейменувати на вулицю Олександра Удовиченка.
2. Інформацію Інституту Національної пам'яті прийняли до відома та рекомендували до перейменування вулиці Вутіша та Ватутіна.
3. Розглянули звернення Бенкендорфа Г.Д. та внесли до списку на перейменування провулок Голованівського-Барського;
4. Розглянули звернення Хмельницького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги та вирішили врахувати пропозицію при перейменуванні однієї з вулиць міста на честь вченого-генетика Миколи Тарнавського.
Далі за процедурою, ці рішення мають бути оприлюднені для розгляду громадою і винесені на розгляд сесії міської ради.
На засідання завітали свободівці, голова місцевої "Просвіти", Української Галицької партії, голова благодійної організації "Надія", заступник голови ГО "Жіноча сотня". У представників громадськості були звернення до Топонімічної комісії з проханням підтримати перейменування вулиці Папаніна на честь генерала-полковника Доби УНР Олександра Удовиченка.
Член топонімічної комісії Микола Розбам наголосив на необхідності проводити широку інформаційну роботу серед кам'янчан, адже не всі знають українських Героїв, історію Доби УНР.
Тому використаю інформацію зі статті "Як Кам'янець столицею став" нашого земляка, краєзнавця, журналіста Олега Будзея і приведу кілька цитат щодо постаті Олександра Удовиченка.
"Отже, 3 червня 1919 року Третя Стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням полковника Олександра Удовиченка, атакувавши більшовицькі частини під Кам’янцем-Подільським і розбивши їх ущент, оволоділа містом. Міністр внутрішніх справ УНР Ісак Мазепа писав, що після звільнення міста від більшовиків кам’янчани розповідали про страшні більшовицькі звірства над українцями. Особливою жорстокістю визначалася якась кам’янецька чекістка Фаня, що любила щоранку цинічно повторювати: «Мій наган сьогодні ще не снідав». З низки причин місто над Смотричем вирішено було зробити тимчасовою столицею УНР.
Про те, як місто вдалося очистити від більшовиків, ми можемо довідатися з перших уст, адже про це розповів сам Олександр Удовиченко в книзі «Третя Залізна дивізія. Матеріали до історії війська Української Народної Республіки. Рік 1919», що побачила світ 1971 року в Нью-Йорку у видавництві «Червона калина».
Отже, 21 травня 1919 року Удовиченка призначили командиром 16-го піхотного загону, від якого веде родовід 3-я Залізна дивізія, та зазначили, що цей загін має бути готовий до наступу на Кам’янець-Подільський, котрий повинен розпочатися водночас із загальним наступом армії УНР 1 червня.
«Це призначення сталося цілком несподівано для мене, — писав Удовиченко, — а попередження про наступ, що мав розпочатися вже за тиждень, звичайно схвилювало мене й викликало чимало думок про можливість виконання обов’язків і завдань, що їх покладено на мене особисто та на молоду, ще не спаяну частину, без належних, як мені тоді здавалося, бойових традицій. Як старший, так і молодший командний склад 16-го загону був мені невідомий, як рівно ж не знав я, що уявляє з себе козацький склад щодо дисципліни й бойової підготовки. Незадоволення старших командирів своїм попереднім начальником, полковником Шаповалом, що його вони задемонстрували, виславши до Головного Отамана делегацію з проханням замінити їхнього командира загону, насувало думку про можливість існування в загоні духу «отаманії»... Але всі мої побоювання й негативні припущення зникли з хвилиною, коли я пізнав ближче командний і козацький склад загону».
1 червня вдалося здобути Оринин. А невдовзі розпочався наступ на Кам’янець. Знову надамо слову Удовиченку:
«Наші лави швидко рушили вперед. Батареї напоготові чекали на наказ відкрити вогонь по хутору Козак; полковник Чижевський слідкував з висоти 133.9 за посуванням піхоти. Наші лави піднялися на висоту 126.0, але минули її без жодного пострілу. Раптом почулися окремі спорадичні постріли, що перетворились у рясні, але за кілька хвилин знову запанувала тиша.
Не минуло й 15 хвилин, як із напрямку на село Довжок залунали глухі гарматні вибухи, що далі перейшли в суцільний гуркіт, і на наші батареї посипався залізний град. Полковник Чижевський відповів огнем по шосе, коло села Довжок, де стояли ворожі батареї. Розпочався поєдинок поміж нашою й ворожою артилерією.
Червоні батареї виявили надзвичайну швидкість стріляння, що перевищувала швидкість наших батарей. Одну з наших гармат виведено зі строю. Ранені гармаші опинились у сфері обстрілу й їх не можна було з тієї сфери вивести. Один із командирів батареї запитав полковника Чижевського: «Що робити?» Останній відповів: «Огонь!.. Огонь!..» Раптом і передки гармат рівно ж опинилися під обстрілом. Командир батареї дав знак вивести коней, а козаки зрозуміли той знак інакше й кинулися до своїх гармат, щоб винести їх з-під обстрілу..."
"Близько 16-ої години по полудні наша піхота зайняла Довжок і Підзамче. Ворог зник, разом із його артилерією. Там, де стояли гармати червоних, коло шосе, численні розривини землі навколо й калюжі крові свідчили, що наші гармаші стріляли влучно. Селяни оповідали, що ворожі батареї не витримали нашого огню й повною ходою зникли в напрямку на Кам’янець-Подільський.
Раптом, з боку залізничної станції Кам’янця, загуркотіли гармати й на простір, що на ньому збиралася наша піхота, знову посипався град гранат. Нашим батареям не тяжко було виявити позицію ворожих гармат і в швидкому часі відповісти червоним «гарним за добре». За 10-15 хвилин ворожі гармати замовкли, й наша артилерія перенесла свій вогонь на шосе Кам’янець — Дунаївці, що був шляхом відступу ворога. Рихтівська група червоних відступала безладно на південь, у район Жванчика, а звідти вздовж річки Дністер, на схід. Сотня повітових комендантів зайняла Слобідку-Рихтівську, виконавши своє завдання. Близько години 18-ої на всьому фронті наступив спокій. Бій за Кам’янець-Подільський закінчився нашою перемогою і місто чекало на прибуття Уряду УНР».
Коротко про перебіг наступних подій. 10 червня до Кам’янця-Подільського вперше прибув голова Директорії та головний отаман війська УНР Симон Петлюра. Наступного дня на його честь місцева влада влаштувала урочистий обід."
Повна версія статті О.Будзея "Як Кам'янець столицею став" тут:
http://kampod.at.ua/publ/znakhidki_vid_o_budzeja/istoria/jak_kam_janec_stoliceju_stav/34-1-0-675
Використано фото з зображенням Олександра Удовиченка з цього ж джерела.
Відео:
Немає коментарів:
Дописати коментар