"ВІЙНА НАВЧИЛА МЕНЕ РОЗПІЗНАВАТИ ЛЮДЕЙ". ОЛЕГ СТЕБНИЦЬКИЙ У СВОБОДІВСЬКІЙ КОМАНДІ ЙДЕ НА ВИБОРИ ДО СЛОБІДСЬКО КУЛЬЧІЄВЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Незабаром відбудуться вибори до Слобідсько-Кульчиєвецької об’єднаної територіальної громади. Аналізуючи всі кандидатури на посаду сільського голови новостворюваної громади, впевнено заявляємо, що на такого голову, як Олег Стебницький, люди вже давно очікують.

Всі, хто його знає, кому хоч раз довелось спілкуватись з Олегом Леонідовичем, відзначають його мудрість та господарський підхід, а також порядність.

Ми вирішили поставити кілька запитань Олегові Стебницькому.

-        

   Про що мріє герой-захисник країни, викладач та  справний господар і сім’янин?

Я звичайна людина і досягаю усього власною наполегливістю та працею. Любов до рідного краю, родини, українських традицій і обрядів набув від своїх пращурів. Не вважаю себе героєм чи якимось особливим: одна з моїх спеціальностей – захищати. Всі чоловіки за своєю природою ˗ захисники. Хто ж як не ми боронитиме наших дітей, жінок, людей літнього віку?

Про що мрію? Мрію про те, що й ви: хочу щоб в моїй країні діяв закон один для всіх, не було ненажер-олігархів, які витягують з селянина останнє. Мені боляче дивитись, що без роботи, культури, спорту, з неосвітлених  сіл з розбитими дорогами втікає молодь та всі, хто у працездатному віці. В 30-ті роки минулого століття вороги, застосовуючи грубу силу, нищили українське село голодоморами. А тепер повзучий геноцид в красивій обгортці  «реформ» знищує село, як і колись. Селянські хати знову пустіють.

Мрію про повернення гідного життя селянину, котрий працює на землі. Він має добре  заробляти, жити в достатку, бути заможним. Хочу,  щоб як і в роки моєї юності, в селі розвивалась культура, спорт, кожен міг скористатись послугою медика, на зароблені кошти купити машину, побудувати будинок, вивчити дітей і  щоб вони повертались жити в село.

Подивіться, як живуть люди у розвиненому світі. Всі намагаються виїхати з загазованих, гамірних та переповнених міст в екологічно чисту зону і там жити, навіть якщо й працювати в місті. Вони за 70 кілометрів добираються до місця роботи і радіють, що їхні діти ростуть і дихають чистим повітрям. То хіба ж ми не можемо зробити добрих доріг, пустити хороші автобуси? Побудувати житло, яке коштуватиме менше, ніж квартира в місті? Ми можемо все. Але не можна бути байдужим, коли розкрадають твою країну.  З цим потрібно покінчити раз і назавжди. Знаю приклади, коли освічені і порядні люди перетворюють депресивні села на привабливу для життя місцину.

Пане Олеже, але ж люди постійно обирають тих, хто на виборах солодко співає, а після них – хапає собі і родині все, що бачить.  Як тут бути?

Люди в нас найкращі. Працьовиті, чесні, але зневірені. Багатьох доля виганяє наймитувати в світи, примушує відмовлятись від свого життя, родин. Подекуди виборці не володіють достатньою інформацією про «солов’їв-кандидатів». Часто їхні голоси купують за копійки, а інколи і за «сто грам». Щоб зробити правильний вибір, потрібно визначитись: чи порядна ця людина чи є в неї «запашок» від колишніх справ; чи хоче вона зробити добре для людей чи задля власного інтересу йде до влади? Зрозумійте, ні сто, ні п’ятсот гривень, подарованих кандидатом, не полегшать вам життя.  Якщо людина дає гроші, вона обов’язково їх «відіб’є» з вас і ваших родин з великим прибутком. Безкоштовного сиру не буває.

Я не шукаю власної вигоди, свою кар’єру вже зробив і шану від людей маю. Повернувшись у рідне село, докладу всіх зусиль, щоб воно ожило, стало комфортним і могло економічно розвиватись.  

Нова громада включатиме 14 сіл. Кожне з них має свої проблеми. Чи знаєте ви їх і чи зможете повернути віру людини в привабливість сільського життя?

Я добре розбираюсь в управлінських тонкощах. Передусім, об’їхав всі села майбутньої об’єднаної громади. Вивчив і проаналізував проблеми. Знаю біду сільських доріг, неосвітлених вулиць, проблеми з водопостачанням, подекуди поганого сполучення з містом, брак культури та дозвілля селянина. Коли моїй мамі необхідно терміново викликати медика, їй доводиться довго чекати. Медицина в селах перебуває у страшному занепаді. Фельдшер зі скупим набором медикаментів змушений в будь-який час доби йти на виклик пішки болотами та темними вулицями. У медпунктах  відсутнє медичне обладнання, не вистачає медикаментів. Це не помилка, це ˗ злочин. Ці проблеми можна розв’язати, якщо громада буде  небайдужою і дієвою, а влада прозорою та порядною. Ресурс для цього є, все залежить від нас, адже  ми є господарями на власній землі.

Мій  давній товариш, тренер з вільної боротьби, пан Калістрат на власному ентузіазмі тренував в Врублівцях малих хлопчаків з різних сіл. Команда сільських дітей-спортсменів їздила на обласні змагання і здобувала призові місця.  На жаль, зараз немає ні клубу, ні спортзалу. Пустка. Занепад.

Живу з родиною на межі міста з  Мукшею-Китайгородською, знаю всі проблеми і цієї території. Маю багато планів і проектів: аграрних, туристичних, культурних, екологічних.

Вважаю, що сільський голова не має бути тираном, злодієм чи бюрократом.  На моє переконання, це людина-двигун, людина-порядок, батько, господар  і порадник.

Які сповідуєте принципи в житті?

Сповідую християнські принципи та поважаю загальнолюдські чесноти. Не сприймаю брехні, пустослів’я, заздрощів. Людям з такими вадами  не місце у владі. Наполеглива праця, досвід, постійна самоосвіта  і головне – бажання змін на краще – це все  якості професіонала, здатного вести за собою громаду.

 До будь-якої справи підходжу зі своєю, випробуваною життям формулою: «Ніколи не примушу іншого робити те, чого сам не вмію. Не відправлю йти туди, шлях куди сам не знаю. Немає нічого такого, чого не можу навчитись сам і навчити іншого». Війна навчила мене розпізнавати людей, адже в екстремальних умовах все відчуваєш гостріше,  за короткий час стає очевидним, хто є хто.

Нам відомо про те, що ви займались волонтерською діяльністю, понад рік воювали в зоні АТО. Що можете розповісти про цей етап свого життя?

Коли почались воєнні дії на Сході нашої країни, я перебував на посаді викладача кафедри кримінально-виконавчого права в Національній Академії внутрішніх справ. Одразу ж  написав керівництву рапорт  з проханням відправити мене в гарячі точки. Не давали дозволу майже чотири місяці, але я не здався, на чергове моє прохання мене таки направили в Луганську область. Призначили командиром загону спеціального призначення «Циклон». Були ми в Широкиному, Артемівську, Старобільську, Мар’їнці та Краматорську,  поблизу Маріуполя: воювали, охороняли, захищали, брали участь в різних бойових операціях. Артилерійські обстріли, мінометний вогонь, втрата друга, ˗ все довелось пройти і пережити. Саме в окопах під час обстрілу мені присвоїли звання полковника.

Після року служби їздив волонтером на Схід, доправляв допомогу дітям сиротам від Кам’янець-Подільської громадської організації «Істина добра».

Війна – це злочин проти людства, кров і піт, багнюка та холод, хаос та безладдя, втрати та каліцтва,  де немає ніяких законів та правил, але є чоловічий обов’язок і покликання – стати за потреби на захист рідної землі. Там ще більше починаєш любити своїх рідних та близьких, цінувати дружбу, вірність та порядність.

Вашу кандидатуру на посаду сільського голови висуває ВО «Свобода». Чому саме ця політична сила?

Мені близька ідеологія «Свободи». Українець має бути господарем на своїй землі, у своїй хаті. Потрібно створити в себе дома всі умови для українського аграрія та промисловця. Не нищити і не душити малий та середній бізнес. Якщо буде працювати економіка, то люди не наймитуватимуть на чужині і розвиватиметься  культура. Так складається, що сьогодні саме українець потребує захисту.

Там, де до влади на місцях прийшла «Свобода» ˗ очевидні позитивні зрушення: не крадуть,  дороги і будинки ремонтують, створюються робочі місця. Хмельницький, Івано-Франківськ, Тернопіль, Шепетівка, Конотоп – міста, в яких свободівці довели, що можна дбати про громаду, а  не про власну кишеню. Вбачаю в «Свободі» великі можливості. Для нашої громади це: застосування кращих напрацювань мерів-свободівців, можливість відстоювати потреби нашої громади на національному рівні. У важкі для країни часи, «Свобода» себе показала як великий волонтер. Саме ця політична сила надавала мені і багатьом іншим воїнам допомогу ( у спорядженні, провізії тощо).

ОЛЕГ СТЕБНИЦЬКИЙ:УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ЗНАТИ І ШАНУВАТИ СВОЇ КОРЕНІ

Мальовниче українське село… Скільки пісень, віршів присвячено тобі! Скільки тепла і смутку, радості й жахливих історичних кривд пережило ти. Зелені пагорби, плюскотливий сивочолий Дністер, маленька, грайлива Мукша, річечки-сестрички Баговичка й Тернава,  величний Смотрич… На ваших берегах зростали дітки, які згодом перетворювались на дідусів і бабусь. З покоління в покоління в селах поблизу міста-фортеці Кам’янця-Подільського вирувало життя, наповнене своїми традиціями, святами, радощами та смутком. Любити цей край, берегти й плекати його заповідали нам наші пращури. Така земля народжує кращих синів і дочок.

Прадід Олега Стебницького, Станіслав, народжений в селі Яруга, повоювавши в Першу світову, повернувся до рідної Яруги Кавалером Георгіївського хреста. Та й сталось так, що  хлопець закохався в чорноброву красуню Галину з Фурманівки. 7-10 кілометрів на той час були незначною відстанню для молодих козаків. Дівчина, як квітка, зростала в заможній сім’ї, була освіченою, досконало знала рідну мову, а також польську і німецьку. Тому-то батьки не надто раділи такому вибору, противилися шлюбу  донечки і простого селянина, хоч і героя.  Ні вмовляння, ні обіцянки не допомагали схилити на свій бік батьків Галі. Тоді Станіслав  вирішив викрасти свою Галю. Оселилась молода сім’я в Ярузі. Жили в любові та злагоді. Народжували діток, вірили в Бога, працювали на землі.

Важкі для України 30-ті роки пронеслись буревієм українськими селами. Та й воєнні і повоєнні роки були важкими. Їли викрадені на колгоспних полях (під загрозою тюрми) колоски жита. Щоб прогодувати 4-х дітей, бабуся Галина з односельчанами часто  ходила   через Збруч на польську сторону обмінювати одежу на продукти харчування.  Від голоду і хвороби ще молодим помер   Станіслав, залишивши багатодітну сім'ю без батька. Молода вдова на все життя залишалась вірною своєму чоловікові і присвятила себе дітям, онукам, правнукам. Все ж вистояли, пережили голод і холод, колективізацію, нацистську окупацію і  знущання радянської влади. Українців неможливо зламати та знищити жодним геноцидом!

«До цих пір у серці щемить, як згадую завжди вибілену саманну прабабусину хатинку з солом’яною стріхою, і люблячу, усміхнену бабуню. Це такі глибинні родинні почуття… Здається, закриєш очі і відчуваєш запах квітів біля хати… ось-ось тебе кликатимуть малого їсти щойно випечені в печі пиріжки з маком», ˗ згадує Олег Стебницький.

Дідусь із бабусею теж прожили все своє життя в Ярузі. Бабця працювала в ланці, дідусь – їздовим. «У 90-х моїй мамі дали земельну ділянку в сусідніх Врублівцях. Тоді  почали будувати там родинний будинок, який я добудовую досі», – розповідає Олег.

З нашого досьє: Олег Леонідович Стебницький 1969 року народження  – наш земляк і приклад для наслідування. Людина неординарна, великий патріот рідної землі. Українець. Порядний, високоосвічений, господар і гарний сім’янин. Після закінчення сільськогосподарського технікуму працював електромонтером. Відслужив в армії і вступив до Військово-інженерного інституту. Працюючи на різних посадах, в тому числі керівних: в правоохоронних органах, в пенітенціарній службі, викладачем тактико-спеціальних дисциплін та кримінально-виконачого права, здобув фах юриста та управлінця.  Нині – Олег Леонідович полковник – заступник начальника юридичного факультету Академії державної пенітенціарної служби. В колі його обов’язків – наукова робота в галузі кримінального права, протидії злочинності та терористичним посяганням, керівництво науково-викладацьким складом і виховання молодого покоління – курсантів академії.

З початку російсько-української війни добровільно пішов  захищати Україну. Направлений в Луганську область (сектор А), прийняв  командування міжрегіональним підрозділом спеціального призначення в м. Старобільськ.  В травні 2015 року його переведено командиром підрозділу спецпризначення «Циклон» в м. Маріуполь (сектор М).  Сьогодні займається волонтерською діяльністю. Є майстром спорту, полюбляє офіцерське триборство та гирьовий спорт. Дружина – вчителька  молодших класів. Мають двох доньок. Молодша – студентка планово-економічного технікуму, старша ˗ працює. Олег Стебницький – один з найкращих синів Кам’янеччини. 

Вважає, що найбільша біда сьогодення – людська байдужість і корупція в органах влади. Найбільше цінує в людях чесність, справедливість, любов до рідної землі.

Наразі проти кандидата на посаду Слобідсько Кульчієвецької сільської ради розпочалась чорна антикампанія.

Розпускаються слухи, налаштовують людей проти Олега Стебницького. Хочу особисто від себе закликати людей почати думати власною головою. Чи може мати особистий меркантильний інтерес людина-патріот, доброволець, який не шкодуючи власного життя захищав на Сході нас з вами?

Перед тим, як поставити позначку в бюлетені, поставте собі одне запитання: для чого, на вашу думку кожен з кандидатів йде на вибори? 

Я знаю точно, що Стебницький йде на вибори заради того, щоб змінити ситуацію в селах на краще. Я знаю точно, що жодного незаконного методу у передвиборній боротьбі Олег Стебницький не використовує і не використовуватиме. На відміну від інших. На відміну від тих, хто "кидає" гроші , щоб задобрити церкву, щоб трохи заробити яму на дорозі...поновити ніби то поламаний водонасос... 

Цінуйте своє життя і своє майбутнє.

ЦІНА ГОЛОСУ НА ВИБОРАХ - ПЛЯШКА КАГОРУ?

Пройшло вже більше, ніж три роки від Майдану, від загибелі Героїв Небесної Сотні, а методи діяльності провладних кандидатів на виборах не змінились. Обличчя влади також.

14 жовтня у селі Врублівцях - храмове свято Покрови Пресвятої Богородиці. Втім для екс-регіоналів, а нині БПП-шників віра то лише зручний привід пудрити мізки людям. Тим більше, коли на носі вибори. Нібито непогана ідея передачі владних повноважень на місце зводиться нанівець тим, що молоде вино наливається в старі міхи. Нелюстровані "колишні" вдаються до випробуваних методів підкупу виборців. От і в цей день провладний кандидат накрив стіл для вірян села Врублівці. Це є кричущим порушенням як виборчого законодавства, так і норм моралі.

Шановні краяни! Не продавайте своє майбутнє за шматок ковбаси і склянку "Кагору". Не довіряйте свою долю людям, які спекулюють на святому - вірі в Господа. Коли диявол пропонував Спасителю всі царства світу цього, Ісус Христос відмовив Сатані - батькові брехні.

P.S.

Батюшки та їх діти живуть в хоромах, катаються на джипах,  їдять «м’ясло», - таке воно важке московсько-патріярхальне будення в українському зубожілому селі. Простого селянина повчають жити «скромно» і смиренно дружити з владою та владними кандидатами на виборах. Пенсійна, медична та ще якісь там псевдореформи поставили на коліна простого трударя-селянина. Але селянин вперто слухатиме свого пастиря і знову, і знову голосуватиме за свою біду, і собі на біду. Як можна одним оком плакати, а «інше закочувати» в подяці від кинутої перед виборами копійки?

Після описаної події «з кагором» до нас дійшли слухи, що врублівчани теж здавали власні кошти на свято. Ми цього і не заперечували. І жодним чином не хотіли принизити простого селянина. Поява провладного кандидата Нєстєрова, який, як і його патрон, буде впроваджувати пенсійну, освітню, медичну реформи на селі, напевне, не пов’язані з виборами і бажанням підкупити простих людей. Смішно? Егеж бо…

РЕАЛЬНА ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЩО ВАРТО ВІРИТИ В СВОЇ СИЛИ

 

Всі, хто хоч раз їздив дорогами Кам'янець-Подільського району добре знають, що то біда), особливо коли йде мова про сільські шляхи. 

Не хочу зараз говорити про безгрошів'я, відкати, ямкові ремонти і коли під вибори Безперечно Підприємливий Пан сільський голова перекидає зі свого бюджету кошти аби зробити дорогу до села, яке поки що ніц не має до бюджету його сільради. Ви то і самі, мабуть, знаєте.

Хочу розповісти, як людям дачного селища, що розташоване на березі Дністра (Лука Врублівецька), котрі роками сплачували внески на ремонт доріг, їздили ямами, годувались обіцянками голови дачного кооперативу і запивали сльозами того ж голови, бо постійно чули мантру: "А ви знаєте сколько ето стоит", таки вдалось повірити у власні сили.

Більше ніж півроку ми намагались від того "короля"-голови кооперативу отримати фінансовий звіт, бо ж кошти на благоустрій, охорону дачного селища здавались і не маленькі. Не допомогли ні звернення до поліції, ні до суду. 

Але влітку, ми (дачники) таки  переобрали цього товариша з Хмельницького, який не лише собі оплачував дорогу до рідного міста та назад, а ще й примудрився за кошти дачників взяти у самого себе в оренду автівку.

Більшість людей терпіла (колишні працівники Кабельного заводу, бо так навчені, припускаю). Пам'ятаю, як одна жіночка пенсіонерка проголосувала за підвищення оплати за утримання дач, а після зборів заявила, що не платитиме, бо ні з чого. Питаю: А чого ж голосували за підвищення? Вона, мені так здалось, що здивувалась моєму запитанню ).

Ну, ок, не хочу про колишнього хамовитого голову. Хоча, якщо він спробує ще раз вишуковувати мене через знайомих, щоб "мілко пакостити"... може й присвячу йому окремий сюжет, благо - маю відео на десять годин про пана)

Я хочу розповісти вам про те, як влітку зібрались ми на чергові збори дачного співтовариства,  і просили, щоб люди дослухались і повірили іншій, молодій і чесній людині, звідусюди було чути: а що він зробить, а всі обіцяють, а він напевне хоче влади, а ви знаете сколько дорога будет стоить... 

Загалом, те ж саме я сьогодні чула від людей в Великій Слободі, коли агітували за кандидата на посаду Слобідко Кульчієвецької сільської ради від ВО "Свобода" Олега Стебницького.

Люди розповідали про те, що до берега в них доступитись не можливо, як чомусь нормальний водонасос "раптово" у них зламався і моментально з'явився "благодійник" сільський голова з іншої сільської ради, який зараз балотуватиметься і у цьому селі... як інший таки пан стріляв з автомата нещодавно біля річки.... 

Отака  зневіра-зневірище...

Повернусь до дачного селища у Врублівцях (Лука Врублівецька). 

Таки обрали молодого, чесного, нового. Варто зазначити, що старий голова майже ні копійки не передав новому. Колись він нам співав пісні про депозит, на якому зберігають кошти дачників))) А тепер повідомив, що "і я не я , і хата не моя" (кажуть тесть його шишкує в Хмельницькому керуючим одного з банків)...

Але молодий чоловік - новий голова зміг об'єднати навколо себе і правління і активних і тих навіть, що спочатку не вірили.

І ось результат - майже без копійки, від самої зупинки в Врублівцях до дачного поселення (7 км) дорога, яка раніше була стежинкою перепон), набула іншого вигляду. Знайшовся і грейдер і ті, що заправили його і ті, що вийшли допомагати і ті, що годували і запросили на відпочинок після роботи працівника-грейдериста... 

Зауважу, що ніякого стосунку до того що зроблено, жодний сільський голова відношення не має.

Так ось, вірте в свої сили і не піддавайтесь на те коли  вас переконують, що ваш голос не вартий нічого.

Ваш голос вартий вашого життя, майбутнього ваших дітей.

Це малесенький приклад, але мені такий приємний.

(А ще: там дача моїх батьків, дідуся і бабусі, які майже все життя пропрацювали на колишньому Кабельному заводі і в такий спосіб отримали дачну ділянку)

МАРШ СЛАВИ УПА В КИЄВІ. 14.10.17. ЯК ЦЕ БУЛО.

14 жовтня на Свято Покрови в Києві відбувся грандіозний марш Слави УПА. Організаторами виступили підписанти Національного маніфесту: ВО "Свобода", "Правий Сектор", "Національний Корпус" та низка інших націоналістичних формувань. 

Як говорив заступник голови ВО "Свобода" Руслан Кошулинський: "Ви ще здивуєтесь, побачивши скільки українців вийде на Марш Слави. свободівці слів на вітер не кидають. І справді, цього разу кількість учасників була колосальною. Коли голова колони вже була на Європейській площі, то її хвіст ще виходив з парку Шевченка. Звичайно, олігархічні ЗМІ зробили все, щоб не помітити, або подати викривлену інформацію про марш. Так ТСН, напозичавши в Сірка очей "нарахувала" 5 тисяч осіб, хоча навіть керівники поліції, які завжди в таких ситуаціях схильні применшувати число учасників, заявляли про 10 тисяч. В реальності в Марші могло брати участь до 50 тисяч осіб. Автор статті пройшов цю колону від початку до кінця і, хоч бере участь у такому заході вже вп'яте, сам був вражений масою людей. Їх насправді було 40-50 тисяч осіб.

Марш Слави УПА відвідала і делегація кам'янецьких свободівців на чолі з головою Кам'янець-Подільської міської організації Михайлом Посітком. 

Прибувши вранці, гості столиці змогли погуляти столицею.

О 12:00 у Будинку Вчителя свободівці-кандидати в депутати Слобідсько-Кульчиєвецької сільської ради пройшли доволі непросту співбесіду з очільниками партії: Головою Контрольно-Ревізійної комісії ВО "Свобода" Олегом Гелевеєм та Головою Партійного Суду Ігорем Янківим.

Відтак, учасники Маршу Слави почали збиратися у Шевченківському парку.

На те, щоб вишикувати величезну колону пішло чимало часу. Делегація Хмельницької обласної (а відтак і Кам'янець-Подільської) ВО "Свобода" як одна із кращих свободівських організацій в Україні займала місце майже в голові колони.

Колону очолювали керівники націоналістичних організацій: Олег Тягнибок, Андрій Білецький та Андрій Тарасенко зі своїми заступниками.

Поряд з провідниками нинішнього покоління націоналістів почесне місце займали ветерани ОУН-УПА. відразу за ними - нинішні воїни-захисники України з "Легіону Свободи", "Правого сектору", "Азову", ЗСУ та різноманітних добровольчих батальйонів. 

Бійці несли корогви з релігійною символікою та знамена своїх формувань. За ними йшла основна маса учасників Маршу.

Вражаючим було видовище націоналістичної колони на Хрещатику. Як писали на одному з націоналістичних ресурсів: "Від молодечого запалу організацій Азовського руху, через неосяжні колони досвідчених політичних солдатів "Свободи", через червоно-чорні ряди хрестоносців "Правого сектору" - до містично-потойбічного вогняного моря "Соколу", який сьогодні нагадував істиний лицарський орден, воскреслий зі спогадів, літописів, кінохронік, снів і фантазій"

А ось що писали не вельми дружні до націоналістів видання: "Після 18:00, на підходах до майдану колона вибухає петардами горить фаєрами і смолоскипами. Вона, як удав, гіпнотизує відвідувачів кав'ярень та бутіків. Учасників маршу знімають сотні камер, смартфонів і декілька дронів. Чимало приєднуються до ходи, щоб пройти разом – до Контрактової площі. Хтось штовхає вперед візочок з дитиною" (авторський переклад з російської). Прямо як у Булгакова (опис вступу армії УНР до Києва в 1918 році)

Українські націоналісти завжди були поціновувачами культури братніх кельтських народів)))

Завершилась хода на Контрактовій площі, де націоналісти змогли насолодитись музикою високого духу, зокрема виступом легенди української націоналістичної індастріал-готики "Кому вниз".

Що тут можна сказати? Лише згадати слова поета: "Я є народ, якого правди сила, ніким звойована ще не була!"

 Перемоги наших ворогів тимчасові! Ніхто не зупинить нас!