МІШКА ЯПОНЧИК (МОЙСЕЙ ВІННИЦЬКИЙ). МОТОРОЛА ХХ СТОЛІТТЯ. СПИТАЙТЕ У МЕРТВИХ ЧУЖИНЦІВ

МОЙСЕЙ ВІННИЦЬКИЙ - (МІШКА ЯПОНЧИК) ЛІДЕР ОДЕСЬКИХ КРИМІНАЛЬНИКІВ 1917 - 1919 РР)

У попередній статті ви мали можливість прочитати, як у 1918 році українські воїни, відновлюючи Українську народну республіку, поклали хрест на кар’єрі російського аристократа генерала Федора Келлера, на якого так необачно вирішив спертися гетьман Павло Скоропадський. Однак відновлена УНР на початку 1919 року зіткнулася з новою напастю – московськими більшовиками, які, зализавши рани, знову рушили походом в Україну. Нашим предкам довелось воювати відразу проти кількох ворогів.

Боротьба з українцями, не стала легкою прогулянкою ні для кого

Як писав Юрій Михальчишин «Боротись на три фронти – понад силу будь-якому війську, проте у наших не було вибору, і вони спробували.

Накачані, відгодовані тушонкою та згущонкою матроси Балтійського флоту, відморожені латиські стрільці з руками по лікоть у крові, китайсько-угорсько-австрійський інтернаціонал, бойовики кавказьких кримінальних груп, поріддя темних муромських хащів і уральських заводських бараків, упирі з ревтрибуналів, кар’єристи з академій царського Генштабу.

Оснащена французькою зброєю та вишколена французькими офіцерами стотисячна польська армія генерала Галлера, перекинута на український фронт із Франції нібито для боротьби проти більшовизму. Для тогочасних володарів світу українці були гіршими демонами, аніж більшовики.

Забезпечені усім від англійських танків до американських презервативів і жуйок офіцери колишніх царських гвардійських полків, універсальні солдати з добровольчих білогвардійських формацій Корнілова, Маркова і Дроздовського, мобілізовані мужички з чорноземних губерній, донські та кубанські козаки, дрібна українофобствуюча буржуазія та міщанство, ідейні чорносотенці та погромники».

Боротьба з українцями, не стала легкою прогулянкою ні для кого з них. У цьому наочно переконався один з Легіону наших ворогів – одеський бандит Мішка Япончик. Про цей сумнівний бренд приморського міста збереглося чимало переказів та легенд, які часто суперечили одне одному, тому автор не ручається за достовірність усіх відомостей, які ви почерпнете зі статті. Втім, беззаперечним буде факт, що серед наших предків 1919 року знайшлися люди, які не були лохами та терпилами, а розмовляли зі злочинцями мовою заліза та свинцю, яку ті розуміють найкраще.

"Інтєлігєнтний єврєйскій мальчік"

Вулиця Запорізька, що знаходиться в передмісті Одеси Молдаванці, ще в ХІХ ст. здобула погану славу, яка не забулась досі. Тут знаходились борделі, дешеві генделики, притони злодіїв. Щоночі там чулися крики забіяк, лайка, постріли. Це був центр злочинності Одеси і мешканці вулиці часто ставали кримінальними елементами. Цілі династії з діда до внука передавали свої кримінальні професії.

Саме тут 30 жовтня 1891 року в єврейського міщанина, візника Меєра-Вольфа Мордковича Вінницького та його дружини Дори Зельманівни народився син Мойше-Яків. В документах (Мойсей Вольфович Вінницький). В родині було 5-ро дітей. Через 5 років після народження юного Мойсея батько помер. Хлопчику з десяти років довелось працювати учнем у матрасній майстерні. Паралельно він закінчив 4 класи єврейської школи. В 16 років розпочав працювати електриком на заводі «Анатра». Слід зазначити, що на той час це була доволі інноваційна професія, на кшталт нинішніх ІТ. Але уродженець вулиці Запорозької пішов іншим шляхом.

В жовтні 1905 року в період російської революції в Одесі відбувся великий єврейський погром. Поліція не втручалась у те, що відбувалось на окраїнах. Єврейська молодь та активісти лівих партій (часто в одній іпостасі) взяла до рук зброю для боротьби з загонами імперців-чорносотенців. Юний Мойсей долучився до одного з таких загонів чисельністю до сотні учасників, який складався з юнаків 15-19 років різного соціального походження і носив пафосну назву «Молода воля». Як і безліч інших таких формувань, хлопці, поряд із збройною боротьбою проти урядових силових структур займались «експропріацією» матеріальних цінностей у крамницях, складах та приватних помешканнях. Виручка йшла не лише на «високі ідеологічні цілі», а й пропивалася в дорогих генделиках.

В ці роки в Одесі діяло близько тисячі анархістів/анархобандитів, що наводили жах на місто. Лише до середини 1908 року поліція здолала їх. Близько 300 анархістів Одеси стали «клієнтами» пенітенціарної системи Російської імперії, декілька сотень розбіглись по світі. Деякі загинули в перестрілках, когось повісили за грабежі та вбивства. Останню анархістську справу одеський суд розглядав у 1912 році.

Розкосі очі, широкі вилиці та смугла шкіра робили Мойсея Вінницького схожим на монголоїда, і з дитинства до нього прилипло прізвисько «Япончик». Разом з колегами по «Молодій волі» він займався рекетом, вимагаючи від жертв грошей «на революцію». Під текстом погрози зазвичай стояла моторошна печатка з черепом і кістками.

Жертвами Япончика ставали і силовики. Так, його бачили серед нападників на казарми козаків 70-го полку, котрі брали участь у придушенні одеських страйкарів. Припускається, що він відіграв ключову роль і в замаху на поліцмейстера Михайловского (Молдаванка) з дільниці підполковника Кожухаря. Тоді Япончику дали скриньку чистильника взуття, в який було вмонтовано пекельну машинку. Розташувавшись, у місці, де показувався поліцай, він запросив жертву почистити чоботи. Коли поліцмейстер поклав ногу на ящик, Мішка ввімкнув пристрій і втік. Жертву розірвало на шматки.

Тюремні університети

Втім, ця інформація може бути і міфом. Документальне підтвердження є лише тим діянням, за які Япончик опинився на каторзі. В серпні 1907 року разом з членами «Молодої волі» він пограбував борошняний магазин Ланцберга на Балтській дорозі. Наступним його злочином, зафіксованим судом, був наліт в тому ж товаристві на квартиру Ландера в жовтні 1907 року. Цього ж року в грудні його випадково арештували в будинку терпимості на Болгарській вулиці. Рішенням Одеського окружного суду від 2 квітня 1908 року Япончик був засуджений до 12 років каторги в Сибіру. До речі, на суді він назвав себе іменем молодшого брата — Абрамом Вінницьким, котрий працював на місці Мойсея в матрасній майстерні. Є версія, що за вбивство поліцмейстера, йому мав бути винесений смертний вирок, від якого врятувало лише неповноліття

На каторзі Мойсей Винницкий спілкувався з політичними, в’язнями, захищаючи їх від кримінальників. Тюремні університети завершили його становлення як бандите, який не гребував однак революційною риторикою.

Лютнева революція 1917 року дала можливість анархістам вийти на волю. Повертаючись з каторги, Япончик побував у Москві та Петербурзі, де гостював у місцевих анархістських вожаків та кримінальних авторитетів, а в липні 1917-го повернувся до рідної Одеси.

Риболовля в мутній водичці

На той час Одеса, як і вся Україна, опинилася в умовах безвладдя. За контроль над країною боролися Тимчасовий уряд, Центральна рада та більшовики. Це, створювало сприятливі умови для роботи злочинців, до яких долучались солдати, які дезертирували з фронтів 1-ї світової війни. В серпні 1917 року одеські газети щоденно фіксували до 30 убивств та розбоїв. Відбувались також збройні сутички між загонами дезертирів, одеською міліцією, прихильниками Центральної Ради. Як політичні, так і кримінальники штурмували в’язниці, визволяючи звідти своїх.

Користуючись ситуацією, угрупування Япончика пограбувало поштове відділення, низку магазинів та складів. Сенсацією став збройний напад на Румунський гральний клуб. Вдаючи революційних солдатів і матросів «люди» Япончика вдерлись до грального закладу і, погрожуючи зброєю, забрали у господарів та клієнтів астрономічну суму у 300 тис. тогочасних рублів. З жінок зривали діамантові прикраси і запихали собі за халяви чобіт. Декілька відвідувачів було поранено, один помер від інфаркту.

Свої дії Япончик прикривав риторикою про експлуатацією буржуазією єврейського пролетаріату. Між тим, він примножував капітал, контролюючи торгівлю краденими речами, рабо- і наркоторгівлю. Володів кримінальний авторитет рестораном та кінотеатром, тримав злодійський «общак». Словом, звична для нашого часу манера діяльності.

Для легалізації кримінального бізнесу Япончик одягнув шати революціонера. «Для захисту від погромів» було створено «єврейську революційну дружину», чисельністю понад сотню осіб, яка грабежі називала реквізиціями.

7 листопада в Петербурзі відбувся більшовицький переворот. Після цього між одеськими лівими та прихильниками української Центральної Ради почалася боротьба за владу.

ІВАН ЛИПА - КОМІСАР УНР В ОДЕСІ 

Українському комісарові важко було втримати владу над Одесою. Трагедія колоніального статусу полягала в тому, що південна Пальміра, як і всі великі міста в тогочасній Україні, була населена колонізаторськими меншинами, які слугували імперськими форпостами. Українці складали лише 20-25% тодішнього населення Одеси. Українською мовою розмовляло ще менше. Бракувало фахівців та адміністративного досвіду. Проти української влади виступили єдиним фронтом російські націоналісти, ліваки всіх напрямків, єврейські політичні організації, та кримінальники, які оголосили район Молдованку своєю «республікою».


Романтик з великої дороги


Місто охопили масові заворушення. Тривали грабежі, зокрема натовп голоти розтягнув склади з алкоголем. Япончик в цих умовах почував себе як риба у воді. Його люди закликали натовп грабувати багаті квартали. Слід зазначити, що жертвами часто ставали його одноплемінники, багаті євреї. Як гриби після дощу виникали нові анархістські організації та кримінальні структури. Япончик усував своїх конкурентів та впевнено йшов до одноосібної влади над міським криміналітетом. З міської в’язниці втекло півсотні рецидивістів, які поповнили його загін. Штаб анархо-бандитів розташувався у захопленому борделі на вулиці Дворянській. Працівниці отримали щедру винагороду з «реквізованих» грошей. Грабежі, чи то пак реквізиції, тривали з великим успіхом.  Сотні тисяч рублів осідали в кишенях кримінальників. На новий рік, вони прийшли до цукропромисловця Гепнера, який проводив пишний бенкет, на який запросив 130 осіб. Кривляючись, гості з Молдаванки скаржились на злидні і обібрали господаря та гостей для того, "щоб було за що і їм святкувати прихід Нового року". Жартуючи, бандити залишили своїм жертвам по 10 рублів, щоб ті змогли доїхати додому. Помилували нападники і лікаря, який, мовляв, свої гроші заробляв чесною працею.

Відволічемось на хвилинку, читачі. Читаючи про браві грабежі на думку приходять спогади про бурхливі 90-ті. Будь-яка радикальна зміна суспільного укладу спостерігається сплеском бандитизму. Це мабуть такий же залізний закон історії, як закони природничих наук. Втім, привертає увагу і той факт, що тодішні багатенькі буратіни теж влаштовували бенкети під час чуми. Особисто автор в період всезагальної анархії утримався б від походів у казино чи гучних святкувань. А тогочасні мажори вели себе аж надто легковажно. Закрадається думка, що навіть не будучи ліваком і ненавидячи криміналітет, жалкувати тогочасних багатіїв якось не хочеться… Але повернімось у 1918 рік…

Український комісар Одеси Іван Липа створив летючі загони для боротьби з криміналітетом. З метою оперативності вони були оснащені кіньми, мотоциклами, автівками. У кримінальних районах Одеси здійснено грандіозні облави. Сотні бандитів опинились за гратами.

"Одеський жовтень" у січні

Однак дні української влади в Одесі вже полічені. В січні 1918 року Одеса поринула в темряву через страйк робітників електростанції. Зайвим буде і говорити, що братва Япончика максимально скористалась мороком для своєї злодійської роботи.

Через 10 днів в місті розпочались масштабні вуличні бої, названі згодом «Одеським жовтнем». Люди Япончика разом з союзниками брали участь у боях за Молдованку та залізничнй вокзал. Закінчилось протистояння поразкою українців.

Під час боїв бандити знищили реєстарційне бюро міліції. Згоріло 16 тисяч архівних справ на Япончика і його товаришів. Тому дослідникам у майбутньому довелось по крупинці відновлювати біографію бандитського лідера. Пригадується схода історія з головбандитом Януковичем.

Після перемоги над УНР в була проголошена Одеська радянська республіка. Єврейська дружина увійшла до складу її збройних сил. Сам Япончик опинився в тусовці її лідерів. Тоді ж він одружився з простою робітницею Цілею.

Однак стосовно особистого життя Мойсея є й інша, романтичніша легенда. Під час одного з пограбувань на літературному вечорі, Мойсей пошкодував поетів і не взяв їхніх грошей. Натомість їхня компаньйонка Ліза добровільно віддала свій гаманець, заявивши, що їй "подобаються романтики, що вміють стріляти". Після цього Япончик нібито закохався. Ліза виявилась анархісткою і втягнула Мойсея в своє середовище.

В документах зустрічаються обидва варіанти імені дружини бандита. Втім і нині ми знаємо двоєженців в кримінальному середовищі. Кого таким здивуєш?

В часи Одеської республіки Япончик продовжував реквізиції. Він намагався взяти під контроль одеський союз безробітних, закликавши передати їм житловий фонд. Втім, слід відзначити, що з 25 тис членів союзу значна частина була цілком задоволена своїм статусом і працювати не бажала. Професійні злодії видали відозву, в якій заявили, що грабуватимуть лише буржуазію і заявляли про своє право бути повноцінними громадянами новоутвореної республіки. Одеські комуністичні лідери спершу планували загнуздати злочинний елемент, однак нічого з того не вийшло.

Шлях до вершини

В березні в Одесу увійшли союзні УНР німецькі та австро-угорські війська. Лідери Одеської радянської республіки втекли з міста, залишивши ліворадикальне підпілля, яке тісно співпрацювало з бандитами Япончика. Продовжулись грабежі, рекет. Частину награбованого Япончик роздавав в якості допомоги потребуючим, здобуваючи таким чином славу.

Австрійські війська, на яких спиралася Центральна рада, а потім і гетьман Скоропадських провели низку облав, жертвами яких стали найсильніші злочинні угрупування. Однак не пощастило конкурентам Япончика, який сам вцілів і став повновладним королем міської злочинності. Вже через місяць після встановлення гетьманату було здійснено грандіозні пограбування банків та заводських складів.

В листопаді 1918 року Україна повстала проти Скоропадського. Німеччина та Австро-Угорщина, програвши Першу світову війну, виводили свої війська з України. В грудні загони українських повстанців з Херсонщини підійшли до околиць Одеси. Місто охопила паніка. Німці не збирались активно оборонятися. Натомість Япончик активізував свої дії, здійснивши ряд терактів та пограбувань. Військо відновленої УНР зайнято частину Одеси. Порт та іншу частину міста зайняли війська Антанти, переважно французькі, котрі прибули морем.

Япончик разом з більшовиками та анархістами знову розгромив міську в’язницю. Близько 700 в’язнів, переважно кримінальників, вирвавшись на волю відразу пограбували пасажирів найближчого трамвая. Війська УНР спробували зупинити злочинців, які тікали з в’язниці, однак більшість встигла розбігтися містом.

Незабаром білогвардійське угрупування під командуванням генерала Гришина-Алмазова ціною третини свого особового складу відбило Одесу в УНР і спільно з французами встановило свою владу в місті. На деякий час наступив спокій. Місцеві багатії знову почали шикувати. В місті відкрились шикарні магазини та ресторани, кабаре та казино. Знімались кінофільми. Однак вночі вулиці міста знову опинялись під владою Япончика. Місцевий бізнес був обкладений даниною, за несплату якої карою була смерть. Грабувались громадські заклади, аристократи. Рекордом стало пограбування іспанського консула в готелі, в якого було вилучено 250 тис. рублів.

Япончику підкорялися дрібніші ватажки, які мали свої штаби-«малини» в передмістях. Рядовими були юнаки 18-23 років. В романтичних легендах вони незмінно були гарно одягнутими, ввічливими, намагались обходитись без насильства. Дружини злодіїв – повії, або й звичайні злодійки допомагали коханим в їхній нелегкій праці. Зберелись спогади і про їх лідера. Тридцятилітній чоловік з широкими вилицями і розкосими неспокійними очима, одягнутий у пальто, чорний костюм і косоворотку. Симпатизував бандитові знаменитий актор Леонід Утьосов (справжнє ім'я Лазар (Лейзер) Йосифович Вайсбейн), який особисто був з ним знайомим. Ворон ворону око не видзьобає, чи не так))))

ЛЕОНІД УТЬОСОВ (ЛАЗАР ВАЙСБЕЙН) РАДЯНСЬКИЙ СПІВАК. ДРУГ МІШКИ ЯПОНЧИКА

"Мы – не большевики и не украинцы..."

Амбітний Гришин-Алмазов розпочав з Япончиком війну. Військові, оснащені бронемашинами. проводили масові облави. Затриманих бандитів розстрілювали на місці, закривали їхні притони. Потрапивши в скруту, Япончик написав листа білому генералові:

«Мы – не большевики и не украинцы (Зверніть увагу - М. Сливка). Оставьте нас в покое, и мы не будем воевать с вами». Однак Гришин-Алмазов гнув свою лінію. Після цього на нього було здійснено низку невдалих замахів. Крім того, в місто стікався криміналітет з інших великих міст, і Япончику довелось битися ще й проти конкурентів. Більшовицьке та анархістське підпілля підтримувало кримінальників, взамін на постачання зброї. Переговори з Мойсеєм Вінницьким вели відомі ліворадикальні лідери Котовський та Желєзняков, оспівані більшовицькою пропагандою. По мощах і олія, як то кажуть… В оточенні Япончика було чимало й інших авантюристів, якими тоді кишіла країна. Чисельність його угрупування вимірювалась тисячами.

ГЕНЕРАЛ ОЛЕКСІЙ ГРИШИН-АЛМАЗОВ - БІЛОГВАРДІЙСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ГУБЕРНАТОР ОДЕСИ 

В березні 1919 р. ситуація в країні загострилась. Більшовицька армія дійшла до Криму. Директорія УНР звернулась за визнанням і допомогою до Антанти - блоку держав-переможниць у Першій світовій війні. Антанта (тогочасний аналог НАТО) плювати хотіла на право націй на самовизначення, територіальну цілісність та суверенітет молодої Української держави, взявши під контроль Миколаїв, Херсон та Севастополь та висунувши ультиматум Директорії. Переможці у першій світовій війні вимагали від українських військ розблокувати район Одеси, здати морські порти Півдня та перейти під французьке командування, від Директорії – усунути Володимира Винниченка та Симона Петлюру, провести аграрну реформу через викуп у поміщиків їхніх маєтків та збереження приватної власності на землю, врешті-решт – передати французам контроль над українськими залізницями та банківською системою. Лідери УНР опинилися у політичному ступорі.

Перемогти переможців

 Але знайшовся той, хто не злякався грізного французького війська, до складу якого, крім власне французів. входили входили колоніальні полки з африканців та в’єтнамців (як бачимо Франція ще сто років тому тяжіла до того, чим є її нинішня футбольна збірна). Командувач Південним фронтом Директорії, колишній штабс-капітан та георгіївський кавалер російської армії полковник Матвій Григор’єв 1 лютого 1919 року  оголосив про перехід частин Херсонської дивізії армії УНР до Червоної армії, змінив жовто-блакитні прапори на червоні, і розпочав масований контрнаступ на інтервентів. Свої дії він мотивував відкритою прокламацією, де зокрема писав: “В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини”. 2 березня 1919 року його напівпартизанські загони зайняли Херсон, 12-го – Миколаїв, а 6-го квітня тріумфально увійшли до Одеси, взявши “Південну Пальміру” практично без бою. За два місяці війська найсильнішої європейської держави, яка щойно поставили на коліна Німеччину з її легендарною армією та феноменальними полководцями на зразок Люддендорфа і Гінденбурга, були показово розмазані по стінці українськими повстанцями. (Юрій Михальчишин). Втім в Україні мало хто згадує отамана-переможця. І йдеться не лише про його відхід від УНР, а й через звинувачення у масштабних єврейських погромах.

 ОТАМАН НИКИФІР ГРИГОР'ЄВ-СЕРВЕТНИК, ПЕРЕМОЖЕЦЬ ВІЙСЬК АНТАНТИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

В той же час Япончик теж піднімає в передмістях Одеси. Криміналітет та його більшовицько-анархістські союзники ослабили білогвардійську владу. Після виводу з міста військ Анатанти, до морального розкладу яких доклалися і ліві агітатори (Жанна Лябурб тощо) режим генерала Алмазова упав.

ЖАННА-МАРІ ЛЯБУРБ РАДЯНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ДІЯЧКА ФРАНЦУЗЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

Стосунки між Япончиком та Григор’євим не склалися. Останній навіть поклявся поставити до стінки кримінального ватажка. Декілька днів в місті тривали бої між переможцями. Зрештою Григор’єв покинув місто, лідера анархістів Домбровського було розстріляно. Переможцями вийшли Япончик та більшовики. 

В травні 1919 року Григор’єв підняв повстання під гаслом: «За українську радянську владу без більшовиків. Воно набуло значного розмаху і більшовики задіяли всі сили для його придушення. Залучено було і Япончика, який очолив бронепоїзд, екіпаж якого складався з анархістів та бандитів. Григор’єв зазнав поразки та з залишками військ втік до Нестора Махна, який розстріляв його. Тим не менше антибільшовицьке повстання Григор’єва, за оцінками істориків зірвало похід більшовиків у Європу на допомогу комуністичним заколотам в Угорщині та Німеччині. Цілком можливо, якби не українці, СРСР на момент свого створення контролював би всю Євразію. Лишається лише гадати як би розвивалася в такому випадку світова історія. Так один офіцер може змінити світ. І бути згодом забутим. Сподіваємось, його ім’я колись знову здобуде належне визнання.

«Одесский пролетариат – бандиты, спекулянты, гниль...»

Втім мавр зробив справу – мавр може і відійти. Одна із лідерів одеських більшовиків. С.Соколовська писала в ЦК: «Одесский пролетариат – бандити, спекулянты, гниль». 28 травня в газеті «Известия Одесского совета рабочих депутатов» було надруковано повідомлення Президіума Одесской ЧК в якому більшовики спростовували чутки, що Япончик нібито очолював одеських чекістів. У відповідь той пише листа в газету, в якому з однієї сторони підтверджує, що не брав участь в роботі ЧК, з іншого вказував на свої визначні революційні заслуги.

Через три дні після публікації цього листа в газеті Япончик запропонував утворити збройний загін зі своїх прихильників «для захисту революції». Реввійськрада 3-ї більшовицької армії підтримала цю ідею і дала добро на створення батальйону з одеських бандитів, які визнавали Япончика своїм отаманом. Їх набралося понад 1000 осіб, тому замість батальйону був сформований 54-й імені Леніна (!) радянський стрілецький полк 3-ї армії. Існувала легенда, що самі бандити присвоїли полку ім’я «Матусі Мозес» (Господиня борделю, в якому любив розважатись Япончик, і яка загинула від рук білогвардійців). Командиром полку залишився «товариш Мішка», а комісаром став секретар Одеського виконкому Рад відомий 27-літній анархіст Олександр Фельдман. В 1919–1941 годах одеський Приморский бульвар назывался бульваром Фельдмана на його честь.

Полк складався з трьох батальонів. В перших двох знаходились добровольці — одесские грабіжники і злодії, дружинники загону єврейської самооборони. В третій батальон мобілізували студентів университету. Для пропагандистсько-виховної роботи Одеський Губком КПУ мобілізував 132-х місцевих комуністів. Втім, останні, не будучи дурнями, переважно відмовились від завдання виховувати кримінальників у комуністичному дусі. Полк був добре озброєний, зокрема мав 40 кулеметів, кінну сотню, оркестр і грамофон. Штаб знаходився на вулиці Новосельского в готелі.

В червні-липні 1919 року більшовицька влада на півдні України контролювала лише великі міста. Сільська місцевість була охоплена антибільшовицькими повстаннями. З півночі на Одесу наступала Армія УНР, зі сходу – білогвардійські підрозділи. А тому в липні 1919 року більшовицьке командування спрямувало полк Япончика на поповнення 45-ї стрілецької дивізії, яка стримувала українське військо.

20 липня, в неділю, полк Япончика пройшов парадним строєм центральними вулицями Одеси. Очевидці згадували цю яскраву подію: «Попереду йшли музики. Люди Япончика збирали їх з усього міста. Сурмачі і флейтисти з Оперного театру, вуличні скрипалі, гармоністи зі слобідських шинків — всі вони того дня йшли попереду, граючи похідні марші й місцеві мелодії. За оркестром, на білому жеребцеві — сам Япончик у шкіряній фуражці, як у Котовського, в офицерському френчі і червоних галіфе... Поряд несли величезний прапор з важкого малинового оксамиту. На ньому було вишито назву полку: «Непобедимый революционный одесский железный полк Смерть буржуазии». Командирові полку було вручено срібну генеральську шаблю з побажаннями успіхів у боях.

Втім, від самого початку все пішло не так. Коли прийшов час вантажитись в ешелон на станції Одеса-Товарна, то не дорахувались 300 студентів і 700 одеських злодіїв. По дорозі на фронт з вагонів втекли ще кількасот «бойовиків», так що до фронту доїхало 704 бійців з 2202.

ЙОНА ЯКІР - КОМАНДИР 45-Ї РАДЯНСЬКОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ

23 липня полк Япончика прибул в розпорядження штабу 45-ї дивізії (командир Йона Якір), в містечко Бірзула (згодом – Котовськ, нині - Подільськ). Командування оглянуло полк, визнало його боєздатним і включило до складу бригади, якою командував давній знайомий Япончика - Котовський. Той допоміг з одностроями і розташував полк в резерві, в селі Голубиче. Однак одеські бандити без особливого ентузіазму сприймали спроби командування запровадити в їх частині військову дисципліну та належний вишкіл.

ГРИГОРІЙ КОТОВСЬКИЙ - КОМАНДИР КАВАЛЕРІЙСЬКОЇ БРИГАДИ У 45-Й РАДЯНСЬКІЙ ДИВІЗІЇ

В останній декаді липня 1919 року 2 і 3-тя дивізії армії УНР вийшли в район Жмеринки та Балти. Ціллю наступу була Одеса, що мала стати для УНР виходом до моря, яким можна було постачати для України все необхідне для війни. Завдавши низку поразок 45-й більшовицькій дивізії, українці захопили важливі залізничні вузли Жмеринку та Вапнярку, ускладнивши одеському угрупуванню більшовиків комунікацію з головними силами. Червоне командування відчайдушно намагалось відбити втрачені пункти. В таких умовах полку Япончика довелось прийняти бойове хрещення.

Бій у Вапнярці

В численних статтях дослідників біографії Япончика бій описується наступним чином. Підкравшись до українських позицій, бійці Япончика масованою атакою з застосуванням гранат захопили Вапнярку, численні трофеї і полонених. Сп’янілі від перемоги в усіх сенсах цього слова одеські братки втратили пильність. Полонені втекли, а контратака військ УНР виявилась успішною і змусила одеських кримінальників тікати з станції.

З українського боку, опис бою залишив командир 3-ї дивизії генерал Олександр Удовиченко, «в ніч з 27 на 28 липня, десь опівночі, з села Крижопіль вирушила довга колона червоноармійців, дійшла східньою стороною залізниці до станції Вапнярка й заатакувала 9-й Стрілецький полк. Після короткого бою, Стрільці залишили станцію, але ворог не довго тішився своєю перемогою. О 3-ій годині ночі, два курені Стрілецького полку, на чолі з полк. Чмелем, несподіваною для „спочивших на лаврах" червоних, вибивають бравурною атакою большевиків із станції й відкидають їх знову до села Крижопіль. На станції залишилося 25 забитих червовоармійців; стрільці втратили забитими к-ра 8-ої сотні й 8 козаків». Так безславно закінчилась бойова операція фартових одеських хлопців з «непобедимого железного полку». Ще кілька днів 3-тя дивізія УНР відбивала спроби 14-ї радянської армії відбити Вапнярку. Більшовики декілька разів змінювали напрямок атаки. Однак всі їхні зусилля виявились марними. Всі три полки 3-ї дивизії УНР вистояли, а згодом перейшли в контратаку, розгромивши радянські війська і додали до колекції захоплених залізничних станцій ще й Крижопіль. Втікаючи більшовики змушені були знищити свій бронепоїзд і декілька вагонів військового майна.

ГЕНЕРАЛ ОЛЕКСАНДР УДОВИЧЕНКО - КОМАНДИР 3-Ї ЗАЛІЗНОЇ ДИВІЗІЇ ДІЄВОЇ АРМІЇ УНР

Після переможних боїв за Вапнярський залізничний вузол, Комдив 3-ї дивізії одержав телеграму наступного змісту: „Полковникові О. Удовиченкові. Повідомляю, що за високу боєздатність і витривалість, за надзвичайне лицарство 3-ої дивізії, їй надана назва „ЗАЛІЗНА". Іменем Командарма вітаю Залізну дивізію і зичу їй дальшої бойової слави. Нач. штабу Армії, Полковник Тютюник". Таким чином наші предки переконливо продемонстрували, хто є справді залізним, а в кого лише дешеві понти.

"Мавр зробив справу - мавр може відійти"

Відступивши, «бойовики» Япончика заявили про «зраду» з боку сусідніх підрозділів і поставили вимогу повернути їхній полк до Одеси. Частина бандитів не стала чекати дозволу командування і самочинно вирушила додому. Дехто кинувся проводити «реквізиції» в навколишніх селах. Помічник начальника штабу 45-ї дивізії Д. Коренбліт згадував: «Возникла опасность образования в тылу 45-й дивизии бандитской шайки. Надо было изолировать от «храброго воинства» Мишку Япончика».

Командир 45-ї радянської дивізії Йона Якір наказав штабу Япончика вирушити в Київ у розпорядження штабув 12-ї радянської армії. Розрахунок червоного командира був у тому, щоб по дорозі заарештувати кримінального полководця, а його батальйони роззброїти.

Як ми знаємо, прямий шлях з Бірзули до Києва був перекритий українцями. Залишався лише шлях через станцію Помічну. Однак, прибувши туди, Япончик не поїхав до Києва, а повернув на Вознесенськ. Є дві версії, чому так трапилось. За однією, він отримав відомості, що залізничне сполучення з Києвом остаточно перерване, за іншою, Япончик здогадувався, що його готуються знищити, і намагався втекти до Одеси і розчинитись у міських нетрях.

Повітовий військовий комісар М. Сінкжов доповідав Одеському окружному комісарові з військових справ: «4-го августа 1919 года я получил распоряжение со станции Помашная от командующего внутренним фронтом т. Кругляка задержать до особого распоряжения прибывающего с эшелоном командира 54-го стрелкового советского украинского полка Митьку Японца. (В докладе Мишка Япончик ошибочно назван Митькой Японцем. — Авт.)

Во исполнение поручения я тотчас же отправился на станцию Вознесенск с отрядом кавалеристов Вознесенского отдельного кавалерийского дивизиона и командиром названного дивизиона т. Урсуловым, где распорядился расстановкой кавалеристов в указанных местах и стал поджидать прибытия эшелона.

Ожидаемый эшелон был остановлен за семафором. К остановленному эшелону я прибыл совместно с военруком, секретарем и командиром дивизиона и потребовал немедленной явки ко мне Митьки Японца, что и было исполнено.

По прибытии Японца я объявил его арестованным и потребовал от него оружие, но он сдать оружие отказался, после чего я приказал отобрать оружие силой.

В это время, когда было приступлено к обезоруживанию, Японец пытался бежать, оказал сопротивление, ввиду чего был убит, выстрелом из револьвера, командиром дивизиона.

Отряд Японца, в числе 116 человек, арестован и отправлен под конвоем на работу в огородную организацию».

Отже, М. Вінницький-Япончик був убитий М. Урсуловим «при спробі втечі», без суду и слідства. Очевидно проо «ліквидацію» Япончика клопотались заздалегідь. Урсулов за цю справу невдовзі отримав орден Червоного прапора.

Якщо вірити легенді, похорон Япончика був помпезним. Його відспівував кантор хоральної синагоги Міньковський з солістами Одеської опери.

Через чотири години після похорону на місце убивства Япончика прибув комісар полку О. Фельдман. Він не вірив у «безглузду» смерть Япончика, і на його вимогу було проведено ексгумацію. Переконавшись, що в могилі справді тіло короля одеських бандитів, Фельдман зі словами «Собаці – собача смерть», зіштовхнув ногою труп в могилу. Через два дні на місце подій приїхав Подвойський — військовий нарком УРСР. Подякувавши всім учасникам справи, червоний міністр і собі забажав переконатися, що Япончик мертвий, а тому його останки були потривожені ще раз.

Одеські кримінальники вирішили, що саме Фельдман був винуватцем смерті їхнього «короля». Через декілька місяців, в жовтні 1919 року, під час денікінської окупації Одеси, коли Фельдман вів підпільну роботу в місті, його було вбито на міському ринку. Така ж доля спіткала Хазіса – агента кримінального розшуку. А от виконавець убивства Урсулов вийшов сухим із води і прожив довге життя, працюючи директором маслозаводу у Вознесенську. А у 1925 році М. Зайдер, один із сподвижників Япончика убив Григорія Котовського, більшовицьку ікону. Інші помічники Япончика були винищені білими та червоними карателями.

Більшість родичів кримінального авторитета загинули на фронтах Другої світової вфйни або були винищені гітлерівцями. Довго прожив лише молодший брат Юдій, який у 70-ті емігрував у США. До 1990 року в Баку проживала дочка Япончика.

Сумнівний бренд Одеси або "хто був ніким - той стане всім"

М.Вінницький став прототипом Б.Кріка, героя «Одеських оповідань» Ісаака Бабеля. В 20-х роках в Одесі вийшов фільм режисера Вільнера «Беня Крік» за мотивами згаданих оповідань. Радянська преса звинуватила режисера в прославлянні злочинця. Тому доводилось виправдовуватись. Втім, молодий одеський актор Кучеренко, який грав у фільмі головного героя, а згодом в іншому – Нестора Махна, настільки ввійшов у образ, що сам у вільний від роботи час на чолі банди займався грабежами. Цим же шляхом пішов автор повісті «Зелений фургон» Олександр Козачинський, який ледь не був страчений за розбої.

ІСААК БАБЕЛЬ, РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, АВТОР "ОДЕСЬКИХ ОПОВІДАНЬ"

Вже в наш час нещодавно був знятий серіал «Життя і пригоди Мишка Япончика». Попри віддаленість сюжету від історичних фактів, показовим є епізод, коли Япончик звертається до своїх підлеглих перед наступом на позиції військ УНР. Він зневажливо називає українських воїнів селюками, яким видали рушниці, але в них під нігтями земля. Вони, мовляв, ніщо проти «фартових» міських хлопців. Точнісінько як польський гетьман Жолкевський, котрий в 17 столітті говорив, що «не хочу з грицями воювати. Най ідуть до землі, або свині пасти». В результаті самовпевнений магнат наклав головою під Цецорою. Див. Статтю «Осман ІІ. Орлятко, якому не дали злетіти».

Автор блогу не знає, яким був манікюр у хлопців з 3-ї дивізії УНР, чи була в них під нігтями рідна земля, але вони однозначно її любили і, не будучи «терпілами», покришили його воїнство. Самого ж кримінального авторитета прикінчили волохаті комісари. Прагматичні фельдмани не жалкували використаний людський матеріал, навіть якщо він був однієї з ними толерантної національності.

Минуло майже сто років і духовний спадкоємець Япончика, автомийник Арсеній Павлов-«Моторола» став героєм пострадянської гопоти. Бабло, об'єктиви відеокамер, довгонога дружина. Хто був ніким, той стане всім. І кінець казки буде таким же. Спершу залізні кіборги прорідять ряди його банди, а потім ФСБ-шні комісари підготують для нього останній ліфт. Хоч серед людей гуляють чутки, навіяні кримінальними романами, про постановочне убивство, сарафанне радіо донесло автору блогу, що «Моторола» справді зайшов у ліфт перед вибухом.

АРСЕНІЙ ПАВЛОВ-"МОТОРОЛА", КОМАНДИР БАТАЛЬЙОНУ "СПАРТА" РОСІЙСЬКО-ТЕРОРИСТИЧНИХ ВІЙСЬК

Мотороли і япончики приходять і відходять, а українці сіяли, сіють і сіятимуть хліб на своїй землі. Тримаючи зброю на поясі. Така доля в людей, яким довелось народитися на геополітичному розломі – лінії Хаттінгтона. Або, як писали вже українські класики  геополітики – між Європою і Азією, на грані двох світів.

Слава Україні!

ЗАБУДОВНИК СЛОБОДЯН І ВІДДІЛ ДЕРЖАРХБУДКОНТРОЛЮ

В червні місяці цього року до мене, як до депутата, звернулись мешканці вулиці Патріарха Мстислава. Люди були стурбовані тим, що забудовник, який проводить масштабні будівельні роботи  на вказаній  вулиці, не огородив належним чином будівельний майданчик.  Люди висловили занепокоєння, що відсутність огорожі може становити серйозну небезпеку для дітей, які проживають в будинках поруч з будівництвом. На інформаційних щитах встановлених згідно з ДБН А 3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва» зазначені забудовники і технагляд (голова земельної комісії Слободян).

Тоді ж, 19 червня 2018 року я звернувся до міського голови Сімашкевича Михайла з  проханням перевірити у компанії підрядника відповідність до  існуючих норм та стандартів.

27 червня 2018 року отримав від міського голови попередню відповідь про те, що в 10-ти денний термін забудовника – голову земельної комісії Слободяна зобов’язано встановити огорожу будівельного майданчика.

 18 липня 2018 року на моє ім’я надійшла остаточна відповідь від міського голови  з прикріпленою світлиною встановленої огорожі депутатом -забудовником.

Сьогодні, 2 серпня я вирішив виїхати  на місце і на власні очі переконатись в правдивості відповіді за підписом міського голови про виправлення порушень.

Обурює, що депутат, голова земельної комісії маніпулює міським головою, іншими депутатами, йому байдуже до норм, законів і в першу чергу – до людей. Огорожа встановлена лиш з однієї сторони, а з іншої старий розвалений дерев’яний забор колишньої військової частини так і залишився. Як це все виглядає , можете переглянути на світлинах:

Крім цього, хочу зазначити, що я в запиті просив провести перевірку і відповідно до інших норм та стандартів цього будівництва.

Але, очевидно, влада глуха до людей, депутатів від ВО «Свобода», вона зайнята захистом власних інтересів.

Звертаюсь повторно в публічний спосіб до Вас, Михайле Євстафієвичу, зобов’язати голову земельної комісії-забудовника Слободяна огородити весь будівельний майданчик, чим попередити можливі трагедії. Також перечитати моє депутатське звернення від 19 червня і провести перевірку на дотримання вимог до вказаних мною норм державних будівельних стандартів.

Невже голова земельної комісії, депутат і забудовник може порушувати закон? Хто надав таке право?